Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом АЕР № 971289 на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нього.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що проживав і був зареєстрований у зазначеному вище будинку у с. Олесино Козівського району Тернопільської області з 15 липня 1986 року до 24 грудня 2010 року.

У 1994 році померла його мати ОСОБА_6, після смерті якої він допомагав батькові ОСОБА_7 в утриманні спірного будинковолодіння, ремонтував його автомобіль ГАЗ-51, трактор Т-40.

У 2000 році батько також помер.

На час смерті батька він (позивач) був зареєстрований у спірному будинку та продовжував утримувати майно.

На даний час він проживає і зареєстрований у с. Геленків Козівського району Тернопільської області.

У листопаді 2014 року йому стало відомо, що його сестра ОСОБА_4 без його згоди та відома оформила право власності на весь спірний будинок та продала автомобіль ГАЗ-51.

Посилаючись на те, що він є спадкоємцем першої черги і фактично прийняв спадщину після смерті батька, просив позов задовольнити.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 5 березня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕР № 971289 на житловий будинок по АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2015 року рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕР № 971289 на житловий будинок по АДРЕСА_1 в Ѕ його частини.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на те, що вказаними рішеннями порушуються її права, як власника спірного житлового будинку, який їй подарувала ОСОБА_4, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після смерті якого залишився спадкове майно - житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1, що належав йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва на право власності від 22 квітня 2002 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_7

22 грудня 2000 року ОСОБА_4 подала до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись на те, що вона прийняла спадкове майно після смерті свого батька, зазначивши, що інших спадкоємців немає. У подальшому їй було видано свідоцтво про право на спадщину законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається із житлового кам'яного будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Враховуючи те, що спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до 01 січня 2004 року, тому до спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР (1540-06) у редакції від 18 липня 1963 року.

Згідно зі ст. 525 цього Кодексу часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, ОСОБА_4 в установлений законом строк звернулася із заявою до нотаріальної контори.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходячи із положень ст. 1301 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації на будинок з огляду на те, що ОСОБА_4 при поданні заяви до нотаріальної контори зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_7, інших спадкоємців не вказала.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_7, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, що відповідає положенням ст. ст. 529, 548, 549, 553 ЦК УРСР 1963 року, й незаконно був позбавлений права на Ѕ частини спадщини.

Повністю погодитися з висновками судів не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 4, 10, 60 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як роз'яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) Про судове рішення у цивільній справі рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Суд як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктивний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору, який вирішувався судами, є будинок по АДРЕСА_1, право власності на який на підставі договору дарування від 11 березня 2015 року набула ОСОБА_5

Отже, суди вирішили спір щодо житлового будинку між сторонами у справі, тоді як власником будинку є не залучена до участі у справі ОСОБА_5

Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 05 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.