Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Завгородньої І.М., Карпенко С.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства Віта про визнання недійсним договору оренди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 02 серпня 2014 року між ним та Приватним підприємством Віта (далі - ПП Віта) укладено договір оренди земельної ділянки. Вважав, що вказаний договір не відповідає типовому договору, затвердженому Кабінетом Міністрів України, у ньому відсутні такі істотні умови як орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків і порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови збереження стану об'єкта, умови і строки передачі земельної ділянки в оренду. Також акт приймання-передачі земельної ділянки не містить необхідних реквізитів, вказані істотні умови не були зазначені не випадково, а з метою уникнення відповідальності.

Просив визнати договір оренди земельної ділянки від 02 серпня 2014 року недійсним.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2017 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 травня 2014 року є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення (паю) площею 4,796 га, кадастровий НОМЕР_1 що знаходиться на території Дзвониської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

02 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ПП Віта укладено договір оренди вказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення строком на 10 років. Договір зареєстрований 18 листопада 2014 року у реєстраційній службі Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області.

Згідно зі статтею 15 Закону України Про оренду землі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 15 вказаного Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4, 5, 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З урахуванням ч. 1 ст. 3 ЦПК України,ч. 1 ст.15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі, об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України,висловленої у постанові від 14 травня 2014 року у справі № 6-48цс14 невідповідність спірного договору оренди землі Типовому договору оренди землі та відсутність установленої частиною четвертою статті 15 Закону України Про оренду землі у договорі оренди землі його невід'ємної частини - акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - не є підставою для визнання указаного договору недійсним відповідно до частини другої статті 15 цього Закону.

Доводи позивача, що у спірному договорі не зазначено якісні характеристики земель за їх складом та видами угідь, спростовуються пунктом 17 договору оренди та актом приймання-передачі земельної ділянки, якими передбачено передання власником земельної ділянки в оренду відповідачеві саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у правовстановлюючому документі позивача (а. с. 53, 54).

Незазначення складу угідь, рілля чи інших угідь жодним чином не порушує прав та інтересів позивача, оскільки згідно з п. 31 договору, ст. 25 Закону України Про оренду землі та ст. 96 ЗК України орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, що відповідно здійснюється орендарем. Крім того, позивач отримав право на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 Згідно з технічною документацією з передачі земельних часток паїв із земель колективної власності СВК Зоря Поділля с. Дзвониха на території Дзвониської сільської ради з видачею державних актів на право приватної власності, спадкодавцеві належала НОМЕР_2 ділянка (пай) площею 4,80 га, з яких 4,80 га орні землі, тобто рілля. Отже, необхідності додаткового зазначення експлікації землі в договорі оренди не було, так як вона визначена у відповідній документації із землеустрою.

Посилання позивача на те, що у п. 8 договору не зазначено, що використання земельної ділянки має відбуватись з урахуванням ротації культур є однією з істотних умов передбачених ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі не є підставою для задоволення позову, оскільки у п. 31 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язаний дотримуватися по відношенню до земельної ділянки режиму використання землі сільськогосподарського призначення відповідно до вимог чинного законодавства, що передбачено у ст. 25 Закону України Про оренду землі ст. 96 ЗК України, ст. 36 Закону України Про охорону земель.

Твердження позивача про те, що у п. 9 договору виключено умови передбачені типовим договором щодо розміру орендної палати, який може виплачуватись в натуральній формі (перелік кількість або частка продукції, місце порядок та строки її поставки, види строки і місце надання послуг та інше) є безпідставними, оскільки п. п. 912 договору передбачають розмір орендної плати - 3 % в рік від визначеної нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, розмір індексації, форми платежу, строки та порядок її внесення. Крім того, слід зазначити, що відповідач отримує оренду плату, що підтверджується його підписами у відомостях на отримання готівки та зерна пшениці і ячменю, а також не заперечується позивачем і жодних спорів щодо порядку розрахунків з моменту укладання договору не виникало.

Не доводить позову і посилання позивача на те, що у п. 15 договору не у повному обсязі викладено зміст п. 14 типового договору, не дотримана вимога щодо справляння пені у розмірі конкретно визначених відсотків за кожен день прострочення, оскільки закон лише передбачає необхідність зазначення у договорі відповідальності за несплату орендної плати.

Таким чином, суди обґрунтовано відмовили у позові. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.