201/3450/13 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 01.11.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю Магеллангрупп, Товариства з обмеженою відповідальністю НК Мартель ЛТД, Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Синтез-Термінал, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Державний ощадний банк України) звернулося до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнило та остаточно просило у рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року у розмірі 35 824 764 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 01 червня 2011 року № 68/156/1, а саме: квартири АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів - продажу банком як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві у порядку ст. 38 Закону України Про іпотеку, за початковою ціною не менше 11 841 324 грн, що визначена на підставі звіту про незалежну оцінку майна, проведеного 10 вересня 2013 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ Укрспецексперт.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 січня 2010 року із Товариством з обмеженою відповідальністю Магеллангрупп (далі - ТОВ Магеллангрупп) укладено договір кредитної лінії у розмірі 15 млн грн строком до 20 січня 2013 року зі сплатою відсотків у розмірі 22 % річних. У подальшому було укладено додаткові угоди до договору, якими збільшено розмір кредитної лінії та зменшено проценти. На забезпечення зобов'язань позичальника за договором відновлюваної кредитної лінії з ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 01 червня 2011 року, згідно з яким останній надав в іпотеку нерухоме майно - 25 вищевказаних квартир. Позивач зазначив, що позичальник неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, зокрема, сплачував проценти, але суми кредиту не погашав. У квітні 2013 року банком направлялися позичальнику і поручителю вимоги про усунення порушень зобов'язання, але ці вимоги не виконані.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року, позов задоволено в повному обсязі.

У рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії від 21 січня 2010 року у розмірі 35 824 764 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 01 червня 2011 року № 68/156/1, а саме: квартири АДРЕСА_1 які належать ОСОБА_4

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу ПАТ Державний ощадний банк України від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві у порядку ст. 38 Закону України Про іпотеку. Початкову ціну предмета іпотеки встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час підготовки до прилюдних торгів.

Надано ПАТ Державний ощадний банк України у порядку ст. 34 Закону України Про іпотекуправо на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрації права власності на нерухоме майно та нотаріусів будь-яких документів, їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок, необхідних для продажу вищевказаних квартир.

На період реалізації предмета іпотеки передано вказані квартири в управління ПАТ Державний ощадний банк України у порядку, передбаченому ст. 34 Закону України Про іпотеку.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії в обраний позивачем спосіб.

Так, установивши, що позичальник неналежним чином виконував зобов'язання, взяті за договором відновлюваної кредитної лінії, які забезпечені іпотекою за відповідним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215, 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_6, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_4 доводи про те, що апеляційний суд, на його думку, ухилився від установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, залишив поза увагою те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 22 липня 2016 року № 1001180474 державним реєстратором 15 липня 2016 року на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1054/15 від 07 квітня 2016 року до Реєстру внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ Магеллангрупп, та виходячи з цього, суд не застосував відповідних правових наслідків, передбачених ст. ст. 104, 559, 593, 598, 609 ЦК України, ст. ст. 3, 17 Закону України Про іпотеку, є безпідставними, зважаючи на вимоги ст. ст. 11, 303, 304 ЦПК України, а також те, що місцевим судом ухвалено рішення у цій справі 20 травня 2014 року, тобто задовго до виникнення наведених заявником обставин.

Посилання заявника у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 07 листопада 2012 року у справі № 6-129цс12, є безпідставним, зважаючи на фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, оскільки указана правова позиція стосується питання припинення поруки в разі припинення основного зобов'язання згідно зі ст. 559 ЦК України, чого у цій справі не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для висновків, що апеляційним судом порушено ст. ст. 8, 213, 214, 360-7 ЦПК України та безпідставно не враховано вищевказаного правового висновку Верховного Суду України, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.