Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Маляренка А.В., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль, про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час перебування з ОСОБА_5 у шлюбі вони за спільні кошти здійснили будівництво житлового будинку, а також побудували альтанку та літню кухню за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2007 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на вищевказаний будинок із надвірними будівлями, як на самочинне будівництво. Зважаючи на те, що майно було набуто у шлюбі за спільні кошти, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частини нерухомого майна.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року відхилено апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (далі - ПАТ Райффайзен Банк Аваль), залишено без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2017 року.

У касаційній скарзі ПАТ РайффайзенБанк Аваль просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

За змістом ст. 60 СК України належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Той факт, що джерелом набуття права на спірний будинок були спільні кошти та спільна праця подружжя сторонами не оспорюється.

Таким чином, задовольняючи указаний позов, суд правильно виходив із того, що будівництво спірного будинку проведено сторонами під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя.

Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, на спростування доводів апеляційної скарги ПАТ Райффайзен Банк Аваль про те, що зазначене майно є предметом іпотеки за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_5, а тому не може бути розподілено, апеляційний суд із посиланням на ст. ст. 1, 23 Закону України Про іпотеку правильно зазначив, що визнання права власності на спірний будинок за обома членами подружжя ніяким чином не впливає на права банку як іпотекодержателя.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Так, суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи із посиланням на ст. ст. 3, 10, 11, 27, 31, 61, 174, 178 ЦПК України зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для висновків, що судом не виконано обов'язку надати сторонам доступ до правосуддя, а саме забезпечити повний та всебічний розгляд цивільної справи; передчасно сформовано висновок про можливість звільнення позивача від доказування з огляду на визнання позову відповідачем; судом не виконано обов'язку щодо розгляду позову в межах заявлених позовних вимог; порушено право банку на справедливий розгляд справи судом, установленим законом; судом розглянуто справу за відсутності спору та без установлення, в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.