Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Маляренка А.В., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько ОСОБА_8, який за свого життя 27 липня 2012 року склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Лосятинської сільської ради Васильківського району, за яким усе своє майно він заповів своєму сину ОСОБА_6 Позивачі зазначили, що при складанні заповіту через свій похилий вік та хворобливий стан здоров'я спадкодавець був у безпорадному стані, тому не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсним заповіт ОСОБА_8, посвідчений 27 липня 2012 року секретарем виконкому Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області, зареєстрований у реєстрі за № 7.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_8 від 27 липня 2012 року, посвідчений секретарем виконкому Лосятинської сільської ради Васильківського району Київської області, зареєстрований за реєстровим № 7.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї права або інтереси порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, положення ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Разом із тим згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

На підставі наявних у справі доказів, а саме: висновку призначеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 грудня 2016 року № 205ц; показання свідків, суд правильно установив, що спадкодавець під час підписання заповіту за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у результаті чого суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені в касаційній скарзі доводи із посиланням на ст. ст. 57, 60, 147, 150, 304 ЦПК України зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Підстав для висновків, що судами порушено ст. 213 ЦПК України, колегія суддів не знаходить.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.