522/17771/14-ц Про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочення їх сплати - 25.10.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочення їх сплати, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 вересня 2015 року та рішення апеляційного Одеської області від 18 жовтня 2016 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що до 20 серпня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із нею. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі ј частини з усіх видів його заробітку, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму. Дане рішення суду звернуто до примусового виконання. Відповідач дане рішення належним чином не виконував, що призвело до у утворення заборгованості.

Ураховуючи наведене та збільшення позовних вимог, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по сплаті аліментів, що утворилась за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року у розмірі 495 036,46 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати аліментів за період з 1 січня 2008 року по 3 лютого 2015 року у розмірі 3 151 109,20 грн.

Заочним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість по аліментах на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що утворилась за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року у розмірі 495 036,46 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що утворилась за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року за період з 1 січня 2008 року по 3 лютого 2015 року у розмірі 10 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного Одеської області від 18 жовтня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості по аліментах за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року, змінено, зменшено розмір заборгованості з 495 036,46 грн до 73 250,72 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати аліментів скасовано, у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості по аліментах за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року, у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Змінюючи розмір заборгованості по аліментах з 495 036,46 грн до 73 250,72 грн, апеляційний суд виходив із встановленого ним розміру чистого доходу відповідача за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати аліментів, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності доказів ухилення відповідача від сплати аліментів та виникнення заборгованості по аліментах саме з його вини.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

За положеннями ст. ст. 180 - 183 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

20 серпня 2005 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з матір'ю ОСОБА_3

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму, починаючи з 13 грудня 2006 року до досягнення повноліття дитиною, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

17 жовтня 2007 року видано виконавчий лист, який було пред'явлений до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби (далі - Другий Приморський ВДВС Одеського МУЮ). У подальшому виконавчий лист був направлений за основним місцем роботи відповідача та виконувався.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що у травні 2014 року їй стало відомо, що крім основної роботи, відповідач займається підприємницькою діяльністю, у зв'язку з чим і з метою з'ясування зазначених обставин нею було подано відповідну заяву до Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ.

Відповідно до відповіді з ДПІ Приморського району м. Одеси Головного управління міністерства доходів України в Одеській області від 3 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю щодо надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Платник перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група ставка 5%).

Згідно наданих звітів та декларацій платника єдиного податку сума доходу відповідача ОСОБА_4 за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року склала: у 2007 році - 6 244 грн, у 2008 році - 18 732 грн, у 2009 році - 14 790 грн, у 2010 році - 195 400 грн, у 2011 році - 370 080 грн, у 2012 році - 361 031 грн, у 2013 році - 369 439 грн,

за 9 місяців 2014 року - 447 263 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що спірними в даному випадку являються питання, чи отримував відповідач додатковий дохід від заняття підприємницькою діяльністю, чи ухилявся він від сплати аліментів від цього доходу за період з 1 січня 2007 року по 1 жовтня 2014 року та, чи зобов'язаний він у зв'язку з цим сплачувати заборгованість за аліментами та пеню за несвоєчасну їх сплату за вказаний період.

Розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати, керуючись вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , відповідними нормами сімейного законодавства, а також постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб" (146-93-п) .

За змістом ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; одання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Установлено, що у Другому Приморський ВДВС Одеського МУЮ на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист, виданий Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 13 грудня 2006 року до досягнення повноліття дитиною, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

ОСОБА_4 працює в "Арєте України ЛТД" директором і сплачує аліменти, виходячи із заробітної плати.

Крім того, ФОП ОСОБА_4 займається підприємницькою діяльністю щодо надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна

Вирішуючи спір, апеляційний зіслався на те, що складені державним виконавцем розрахунки заборгованості ОСОБА_4 по аліментах визнані недійсними, оскільки вони були проведені з валового доходу з відрахуванням податків, а не із чистого доходу від підприємницької діяльності та за відсутності первісних документів бухгалтерського обліку навів власні розрахунки чистого і валового доходу відповідача.

Мотивуючи відмову у стягненні пені за прострочення сплати аліментів, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність доказів ухилення відповідача ОСОБА_4 від сплати аліментів, та виникнення з його вини заборгованості по аліментах.

Зазначав, що після набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року про стягнення з ОСОБА_4 аліментів, останній регулярно виплачував аліменти на підставі виконавчого листа за місцем роботи в "Арєте України ЛТД". Вина ОСОБА_4 у виниклій заборгованості зі сплати аліментів у загальній сумі 73 250,72 грн відсутня, оскільки ні позивач, ні відповідач, ні державний виконавець не визначились із розміром чистого доходу ОСОБА_4, із якого мають бути сплачені аліменти.

Згідно зі ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Таким чином, під час розгляду справи суд повинен установити обставини, з якими закон пов'язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року роз'яснено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року, а саме, що заявник має сплачувати аліменти також від додаткового доходу від здійснення підприємницької діяльності, з урахуванням сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та витрат, понесених від здійснення підприємницької діяльності на підставі постанови державного виконавця.

Оскільки за основним місцем роботи ОСОБА_4 знаходився виконавчий лист з моменту його звернення до примусового виконання, тому не можна вважати, що ОСОБА_4 не був обізнаний, з якого саме заробітку (доходу) повинні сплачуватися аліменти та не звільняє останнього від належного виконання обов'язку утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.