Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчук А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - П'ята запорізька державна нотаріальна контора, про визнання частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності, за касаційними скаргами ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року та додаткове рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 25 січня 1997 року по 08 січня 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2002 року шлюб між ними розірвано.

Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7 вони придбали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка була зареєстрована за ОСОБА_7

Позивач вказує, що 26 вересня 2015 року вона дізналась про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7 та відкрилась спадщина за заповітом ОСОБА_7 від 14 грудня 2007 року, яким ОСОБА_7 заповів все належне йому майно ОСОБА_5

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року позов ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання з ОСОБА_7 задоволено.

Разом із тим, позивач зазначає, що ОСОБА_5 не вживала жодних заходів щодо оформлення спадщини після померлого ОСОБА_7, встановлений законом строк для прийняття спадщини пропустила.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2, визнати рівними частки цієї квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_7, припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на вищевказану квартиру та визнати за нею право часткової власності на 1/2 частину спірної квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - П'ята запорізька державна нотаріальна контора, про визнання частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - П'ята запорізька державна нотаріальна контора, про визнання частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2016 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1 325 грн 50 коп. з кожного судових витрат на користь ОСОБА_4.

У касаційних скаргах ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII " (1402-19) Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд, врахувавши постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) , обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_4 не пропущено строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки остання дізналась про порушення свого права власності на майно у 2015 році, коли ОСОБА_5 звернулась до нотаріальної контори та заявила свої вимоги на всю спірну квартиру.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що ОСОБА_4пропустила строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки такий, на її думку, почав відраховуватися з моменту розлучення позивача із ОСОБА_7 є безпідставними та не спростовують висновків апеляційного суду.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що під час скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення, яким позов задоволено частково, не було вирішено питання про стягнення з відповідачів судових витрат на користь ОСОБА_4

Доводи ОСОБА_5 у касаційній скарзі стосовно того, що апеляційним судом невірно визначено суму судового збору, яка підлягала стягненню на користь позивача, є необґрунтованими, оскільки останній відмовлено лише у вимогах, які стосувались визнання та припинення права власності померлого, що не вплинуло на остаточний висновок суду щодо визнання за ОСОБА_4 1/2 частини квартири.

Крім того, доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 з ОСОБА_7 була придбана однокімнатна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2000 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що за життя між колишнім подружжям ОСОБА_4 з ОСОБА_7 спору про поділ спільного майна не існувало.

ОСОБА_4 як колишня дружина, була зареєстрована у спірній квартирі на день смерті ОСОБА_7

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року та додаткове рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.