Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи та остаточно просив:

- визнати незаконним наказ від 21 червня 2016 року № 1226/ос про його звільнення;

- поновити його на роботі у філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на посаді виконувача обов'язків начальника;

- стягнути з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - (ПАТ "Українська залізниця") на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 червня 2016 року до дня поновлення на роботі, а також моральну шкоду у розмірі 100 000 грн;

- допустити виконання рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення заробітної плати за один місяць до негайного його виконання.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 послався на те, що він з 19 вересня 2013 року працював у Державному підприємстві "Дніпропетровський проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України" на посаді директора цього підрозділу, що входив до структури Державної адміністрації залізничного транспорту України. Відповідно до наказу № 28/ос від 01 грудня 2015 року виконання обов'язків начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Українська залізниця" було покладено на ОСОБА_3

Позивач вказував, що наказом від 21 червня 2016 року № 1226/ос його було звільнено від виконання обов'язків начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Українська залізниця" без зазначення підстави звільнення, а також його звільнення було безпідставним та незаконним, прийнятим на порушення вимог статуту товариства, за відсутності 2/3 складу правління ПАТ "Українська залізниця".

З огляду на вказане ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" від 21 червня 2016 року № 1226/ос "По особовому складу".

Поновлено ОСОБА_3 на посаді виконувача обов'язків начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Українська залізниця".

Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2016 року по 24 лютого 2017 року в розмірі 79 725 грн 06 коп. без урахування суми податків, страхових та інших обов'язкових платежів, та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Присуджено рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць піддати негайному виконанню.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції посилався на порушення відповідачем норм КЗпП України (322-08) при звільненні позивача із займаної посади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивач обіймав посаду тимчасово до призначення відповідної особи начальником цієї філії, про що було зазначено в наказі про його призначення на цю посаду, а згідно наказу від 14 липня 2016 року начальником філії призначено ОСОБА_7, а відтак позивач не може бути поновлений на вакантну посаду; після увільнення з посади виконуючого обов'язки начальника філії повернувся на свою попередню посаду, тобто директора інституту, з якої наказом ПАТ "Українська залізниця" № 1512/ос від 21 липня 2016 року його було звільнено у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та цей наказ позивач не оскаржував, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими із заявлених ним підстав.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи,що 19 вересня 2013 року було укладено контракт між Державною адміністрацією залізничного транспорту України в особі генерального директора ОСОБА_8 та директором Державного підприємства "Дніпропетровський проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України" ОСОБА_3 на термін з 20 вересня 2013 року по 19 вересня 2014 року включно.

За цим контрактом ОСОБА_3 зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію державного підприємства здійснювати поточне управління, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а Укрзалізниця зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці ОСОБА_3

Додатковою угодою від 15 січня 2014 року підпункт "а" п. 18 контракту викладено в наступній редакції: "встановленого йому з 01 січня 2014 року посадового окладу в розмірі 6 145 грн і фактично відпрацьованого часу" (а. с. 18).

Додатковою угодою від 19 вересня 2014 року до цього контракту було продовжено термін дії контракту з 20 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року (а. с. 19).

Додатковою угодою від 08 грудня 2014 року до цього контракту було продовжено термін дії контракту з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року (а. с. 20).

Крім цього судами установлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 09 липня 2014 року № 301 наказано реорганізувати Державну адміністрацію залізничного транспорту України, підприємства та установи залізничного транспорту загального користування згідно з додатком № 1 шляхом злиття в ПАТ "Українська залізниця" (а. с. 134 - 137).

Відповідно до протоколу № 3 засідання правління ПАТ "Українська залізниця" від 02 листопада 2015 року прийнято рішення про створення філій, призначення виконуючих обов'язків філій згідно з додатком № 2, в якому рекомендувалося призначити ОСОБА_3 виконувачем обов'язків філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" (а. с. 22).

Згідно з наказом ПАТ "Українська залізниця" від 01 грудня 2015 року № 28/ос до призначення в установленому порядку начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Українська залізниця" виконання обов'язків за цією посадою з 01 грудня 2015 року покладено на директора ОСОБА_3 (а. с. 21-23).

Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 26 лютого 2016 року № 118 положення про філію "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Укрзалізниця" затверджено наказом ПАТ "Українська залізниця" від 18 листопада 2015 року № 017 викладено в новій редакції (а. с. 45).

Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 21 червня 2016 року № 1226/ос було звільнено ОСОБА_3 від виконання обов'язків начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Укрзалізниця" (а. с. 46).

Відповідно до витягу з протоколу № 35 засідання правління ПАТ "Українська залізниця" від 13 липня 2016 року на посаду начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" призначено ОСОБА_7 на умовах строкового трудового договору на 1 рік (а. с. 76).

Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 14 липня 2016 року №1406/ос призначено ОСОБА_7 на посаду начальника філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Укрзалізниця" на умовах строкового трудового договору на 1 рік з 15 липня 2016 року по 14 липня 2017 року (а. с. 74).

Наказом ПАТ "Українська залізниця" від 21 липня 2016 року №1512/ос звільнено ОСОБА_3, директора додаткового штату філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" ПАТ "Укрзалізниця" з роботи з 21 липня 2016 року у зв'язку зі скорочення штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 61).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 просив визнати незаконним саме наказ від 21 червня 2016 року № 1226/ос про його звільнення та поновити його на роботі у філії "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на посаді виконувача обов'язків начальника.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосувавши нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач займав посаду виконуючого обов'язки начальника філії тимчасово до призначення відповідної особи начальником цієї філії, про що було зазначено в наказі про призначення позивача на цю посаду. Згідно з наказом від 14 липня 2016 року № 1406/ос начальником вказаної філії призначено ОСОБА_7

Крім цього позивач після звільнення з посади виконуючого обов'язки начальника філії повернувся на попередню посаду директора цього інституту, з якої наказом ПАТ "Українська залізниця" від 21 липня 2016 року № 1512/ос його було звільнено у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак цей наказ позивач не оскаржував.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційного скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди ОСОБА_3 з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.