Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 03 лютого 2017 року,

У січні 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором від 01 грудня 2011 року б/н, ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 7 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,4 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зобов'язання за договором ОСОБА_4 не виконала і станом на 30 листопада 2015 року заборгованість за договором становить 18 994 грн 79 коп., яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 лютого 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 01 грудня 2011 року б/н в сумі 17 801 грн 93 коп., яка складається із: 6 662 грн 13 коп. - заборгованість за кредитом; 9 759 грн 10 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн (фіксована частина), 880 грн 70 коп. (процентна складова).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 01 грудня 2011 року між ПАТ ПриватБанк та ОСОБА_4 укладено кредитний договір на суму 7 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом - 20,4 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до заяви позичальника від 01 грудня 2011 року ОСОБА_4 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії кредитної картки, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку.

З квітня 2014 року банком були внесені зміни до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів в частині розрахунку відсотків, які затверджені наказом від 02 квітня 2014 року № СП-2014-6635230, згідно з яким у разі виникнення прострочених зобов'язань відсотки нараховуються у подвійному розмірі на всю суму заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, була змінена також відсоткова ставка.

Згідно з наказом від 05 лютого 2015 року № СП-2015-6530356 відбулося збільшення відсоткової ставки за кредитною карткою Універсальна у зв'язку зі зміною ринкової ситуації в країні.

У заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_4 зобов'язалась регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку

Після збільшення процентної ставки ОСОБА_4 продовжувала користуватись кредитними коштами, сплачувати заборгованість за користування кредитом, з її карток здійснювалося автоматичне погашення заборгованості.

Оскільки ОСОБА_4 умови кредитного договору належним чином не виконувала, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково, зазначаючи, що позивачем підтверджено наявними та допустимими доказами наявність заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим суд відмовив в стягненні пені і комісії, оскільки позивач не надав відповідного розрахунку.

При цьому суд правильно застосував норми матеріального права: ст. ст. 526, 530, 599, 610, 612, 634, 638, 640, 1054, 1055 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів,наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити ухвалені судами рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 03 листопада 2016 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 03 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.