Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Гримич М.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником трьох земельних ділянок, загальною площею 10,7508 га, що розташовані на території Шендерівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до договорів оренди вказані земельні ділянки передані в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Можайське" (далі - ТОВ "Можайське"). Разом з тим, спірні договори оренди позивач не підписував.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 28 липня 2011 року, які укладені між сторонами.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними договори оренди землі від 27 липня 2011 року, укладені між ОСОБА_4 та ТОВ "Можайське", зареєстровані у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 березня 2012 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Можайське", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих 01 жовтня 2004 року, ОСОБА_4 є власником земельних ділянок, площею 3,5836 га, 3,5836 га та 3,5836 га, що розташовані на території Шендерівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 липня 2011 року між ОСОБА_4 і ТОВ "Можайське" укладено три договіри оренди землі, предметом якого є вказані вище земельні ділянки, що зареєстровані у відділі Держкомзему у Тиврівському районі 30 березня 2012 року.

У липні 2015 року ТОВ "Можайське" звернулося в суд із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками і відшкодування шкоди.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2015 року за клопотанням ОСОБА_4 призначена судова почеркознавча експертиза.

Згідно висновку експерта від 07 жовтня 2015 року підпис в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в договорі оренди землі від 27 липня 2011 року щодо земельної ділянки, площею 3,5836 га, за № 157, підпис в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в договорі оренди землі від 27 липня 2011 року щодо земельної ділянки, площею 3,5836 га, за № 158, підпис в графі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в договорі оренди землі від 27 липня 2011 року щодо земельної ділянки, площею 3,5836 га, за № 159 виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у справі за позовом ТОВ "Можайське" до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками і відшкодування шкоди зупинене до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Можайське" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Згідно з положеннями частин 2 та 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 57 ЦПК України Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У якості доказу недійсності договорів позивачем надано висновок експертизи, яка проведена у справі про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками, у якій беруть участь ті самі особи, що і у даній справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що спірні договори оренди позивач не підписував, що встановлено висновком експерта, якому надано належну правову оцінку.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи ТОВ "Можайське" не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Заперечуючи проти висновку експерта, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, що підпис в договорах оренди виконаний не ОСОБА_4, на попередження суду відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України про наслідки не вчинення процесуальних дій, не відреагував належним чином.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" відхилити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.