Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Ситнік О.М., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

Леванчука А.О., Ступак О.В.,

за участю ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про поділ спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2016 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_9, спадкоємцями першої черги після його смерті були: вона, дружина померлого - ОСОБА_6 та діти: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Діти померлого відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_6

У визначений законом строк спадкоємці звернулись до нотаріальної контори із відповідною заявою, на підставі якої їм видані свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_9, яка складалася із: однокімнатної квартири АДРЕСА_1; житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розташований; автомобіля "Ауді 100", 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіля Газ 33021-2123 НГ, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіля "Фольксваген" Т5, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3; грошових вкладів з належними відсотками та компенсаційними виплатами.

Проте нотаріусом не було вирішено питання щодо спадкового майна: Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_3 та земельна ділянка, на якій будинок розташований, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності. Вказані об'єкти нерухомого майна зареєстровані на ім'я дружини померлого ОСОБА_6, яка нотаріуса про наявність цього майна не повідомила, документів щодо нього не надала, проти включення його до спадкового майна заперечує.

Посилаючись на наведене, позивач просила визнати за нею право власності на ј частини вказаного майна в порядку спадкування.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 жовтня 2014 рокускасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року скасовано та ухвалено по справі нове.

Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про поділ спадкового майна задоволено.

Визнано за ОСОБА_8 в порядку спадкування право власності на ј частину житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_8 в порядку спадкування право власності на ј частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Останнім рішенням апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що ОСОБА_8, як така що прийняла спадщину після померлого сина, має право на ј частки майна померлого, яка йому належала на праві спільної сумісної власності, в порядку спадкування за законом.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_9

Із заявами про прийняття спадщини після смерті останнього звернулися дружина померлого, його діти та мати померлого ОСОБА_8

Предметом спадкування було майно, що належало спадкодавцеві і яке складалося з: однокімнатної квартири АДРЕСА_1; житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розташований; автомобіля "Ауді 100", 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіля Газ 33021-2123 НГ, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіля "Фольксваген Т5", 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3; грошових вкладів з належними відсотками та компенсаційними виплатами. На зазначене майно спадкоємцям видано свідоцтва про право на спадщину відповідно до належних їм часток у ньому.

Разом з тим ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 грудня 2004 року та земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за вищевказаною адресою.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.

Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Апеляційний суд вище викладене не врахував, під час визначення частки ОСОБА_8 в спадковому майні, не звернув уваги на те, що спадкоємцями після померлого є: дружина, діти, мати (позивач); не взяв до уваги, що діти померлого: ОСОБА_10 та ОСОБА_11, відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_6, а тому частка позивача в спадковому майні на житловий будинок та земельну ділянку становить 1/8 частини.

Таким чином, рішення апеляційного суду у цій частині підлягає зміні із визначенням частки позивача у праві власності на спадкове майно у розмірі 1/8 частини.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст., 337, 341 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2016 року змінити та викласти резолютивну частину наступним чином:

Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про поділ спадкового майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_8 в порядку спадкування право власності на 1/8 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_8 в порядку спадкування право власності на 1/8 частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.