Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області Клещевнікова Миколи Івановича за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року,

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що постановами від 15 жовтня 2014 року головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області) Клещевнікова М.І. було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2002 року про стягнення з відкритого акціонерного товариства "КВАНТ" (далі - ВАТ "КВАНТ") на його користь заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсації за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп. Зазначені постанови були прийняті державним виконавцем на підставі того, що ним, як стягувачем, не пред'явлено виконавчих документів за відновленими виконавчими провадженнями згідно вимог п. 13 ч. 1 ст. 49ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Заявник вважав, що вказані дві постанови підлягають скасуванню, оскільки йому не було відомо про їх постановлення, вони йому належним чином не надсилались та він не мав можливості їх оскаржити. Про існування цих постанов йому стало відомо лише у вересні 2016 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, у яких і знаходилися адресовані йому листи з постановами, проте ці супровідні листи фактично йому не були відправлені. Крім того, його не було належним чином повідомлено ні про винесення постанов про відновлення виконавчих проваджень, ні про необхідність пред'явлення ним виконавчих документів за відновленими виконавчими провадженнями. Подані ним до ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області виконавчі листи від 22 травня 2002 року йому не поверталися, їх місцезнаходження йому не відоме. Державним виконавцем Клещевніковим М.І. ніяких дій по відновленню цих виконавчих документів у відновлених виконавчих проваджень не вчинялись.

Зазначеними діями державного виконавця порушено його права на належне та своєчасне виконання рішення суду від 22 травня 2002 року про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі та компенсації за порушення строків її виплати, яке до теперішнього часу не виконане.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд скасувати постанови головного державного ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області Клещевнікова М.І. від 15 жовтня 2014 року про закінчення виконавчих проваджень та зобов'язати державного виконавця виконати рішення суду від 22 травня 2002 року про стягнення з ВАТ "КВАНТ" на його користь заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсації за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року, у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзіОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявник, як стягувач, будучи належним чином повідомленим про необхідність пред'явлення виконавчих документів до виконання за відновленими виконавчими провадженнями, не пред'явив їх у визначений законом строк до ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області, а тому його права чи свободи у виконавчому провадженні порушено не було.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом установлено, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2002 року, що набрало законної сили, стягнуто з ВАТ "КВАНТ" на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсацію за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп.

На підставі вищевказаного рішення було видано два виконавчих листи, які знаходилися на примусовому виконанні у Покровському міськрайонному відділі державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Юридичну особу ВАТ "КВАНТ" припинено.

Постановами головного державного виконавця Клещевнікова М.І. від 6 квітня 2012 року виконавчі листи про стягнення з ВАТ "КВАНТ" на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсації за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп. повернуту стягувачу, оскільки майно боржника за його місцезнаходженням не виявлено.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2013 року скасовано вищевказані постанови від 6 квітня 2012 року та зобов'язано головного державного виконавця ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області Клещевнікова М.І. відновити виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів від 22 травня 2002 року про стягнення з ВАТ "КВАНТ" на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсації за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп.

Постановами головного державного виконавця ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області Клещевнікова М.І. від 18 лютого 2014 року відновлено виконавчі провадження з примусового виконання вищевказаних виконавчих листів, про що ОСОБА_3 було надіслано листи від 25 лютого 2014 року, від 2 квітня 2014 року і від 16 червня 2014 року, та запропоновано з'явитися до ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області для пред'явлення виконавчих документів до виконання.

У зв'язку з непред'явленням ОСОБА_3 виконавчих документів до виконання постановами головного державного виконавця ВДВС Красноармійського МУЮ у Донецькій області Клещевнікова М.І. було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 22 травня 2002 року про стягнення з ВАТ "КВАНТ" на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі у розмірі 2 921 грн 24 коп. та компенсації за порушення строків її виплати у розмірі 888 грн 11 коп.

Колегія суддів вважає, що суди передчасно погодилися з правомірністю дій державного виконавця.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 124 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною 1 ст. 14 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відсутність гарантії виконання судового рішення в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачені гарантії надані сторонам - справедливий, відкритий і швидкий розгляд.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", чинного на час здійснення виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У п. 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 (v0006740-14) "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" зазначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При цьому у п. 3 цієї постанови судам роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12).

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_3 постанов державного виконавця та роз'яснення про необхідність пред'явлення виконавчих документів до виконання за відновленими виконавчими провадженнями.

Проте суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315, 383 ЦПК України зазначених вимог закону не врахували, доводів ОСОБА_3 щодо неотримання ним постанов про відновлення виконавчих проваджень, не повернення йому державною виконавчою службою виконавчих документів, та дотримання державним виконавцем норм діючого законодавства не перевірили, не врахували, що тривалий час не виконується рішення суду на користь заявника й він позбавлений можливості отримати стягнуті на його користь грошові кошти, дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні скарги.

Ураховуючи викладене та положення п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, оскаржувані ухвали суду першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 5 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.