Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Писаної Т.О., Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 28 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір.

Зазначав, що вказаний договір був укладений його дружиною ОСОБА_10 під впливом обману з боку ОСОБА_5, яка отримала грошові кошти ще в приміщенні банку та користуючись ними сплачувала

ОСОБА_10 проценти, а також без його згоди, як її чоловіка. Внаслідок шахрайських дій проти ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 порушено кримінальні справи СУ ГУ МВС України в м. Києві.

Враховуючи зазначене просив визнати кредитний договір недійсним, оскільки він укладений під впливом обману та без згоди одного з подружжя.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, оскільки при укладенні оспорюваного кредитного договору сторонами було дотримано вимоги щодо його форми, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, що підтверджується їх підписами. При цьому зазначено, що кредитний договір не є договором про розпорядження спільним майном та ОСОБА_11 не доведено того, що він не знав про укладення оспорюваного договору.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_10 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язувався надати останній кредит на суму 74 100 дол. США під 13,45 % річних, а ОСОБА_10 зобов'язувалась повернути зазначені грошові кошти на умовах та в строки, що зазначені в договорі.

На забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, 28 лютого 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3, а також між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_9 були укладені договори поруки.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2011 року договір поруки, укладений між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_12, визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до ст. ст. 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до п. 20 згаданої постанови Пленуму, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За положеннями ст. ст. 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; ОСОБА_10 підписала кожну сторінку кредитного договору та додаткових вимог щодо умов спірного договору не заявляла; доказів того, що оспорюваний правочин був укладений ОСОБА_10 під впливом обману матеріали справи не містять.

Беручи до уваги зазначене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

При цьому безпідставними є доводи ОСОБА_3. про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 65 СК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 цієї статті СК України (2947-14) передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Враховуючи, що кредитний договір не є договором розпорядження спільним майном подружжя, при цьому ОСОБА_3 не доведено того, що оспорюваний договір укладений в інтересах сім'ї та без згоди другого з подружжя, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 у касаційній скарзі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та при їх дослідженні і встановленні судами було дотримано норми матеріального та процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.