564/1297/16-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення - 18.10.2017 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року,

У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі – ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18 лютого 2008 року між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі – ПАТ "Промінвестбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 200 000 грн. строком до 16 лютого 2018 року зі сплатою процентів у розмірі 18 % річних. З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою. На підставі договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року ТОВ "Кредитні ініціативи" стало кредитором у вказаних вище кредитних зобов’язаннях. Оскільки позичальник не виконав належним чином своїх зобов’язань, у нього утворилася заборгованість, яка станом на 25 квітня 2016 року становить 447 686,38 гри., у тому числі: 200 000 грн. за кредитом та 247 638,38 грн. за відсотками.

Враховуючи викладене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 25 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у звернення стягненні на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог. Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження: а саме, на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, загальною площею 236 кв. м, та земельну ділянку, загальною площею 0,066 га, з цільовим призначенням для обслуговування вказаного житлового будинку, за початковою ціною, погодженою сторонами у договорі іпотеки, у розмірі: житловий будинок з надвірними будівлями, що є предметом іпотеки – 780 000 грн.; земельна ділянка, що є предметом іпотеки – 20 000 грн., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року, яка станом на 25 квітня 2016 року становить 447 686,38 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 200 000 грн. та відсотках 247 686,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі – ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 18 лютого 2008 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 200 000 грн. строком до 16 лютого 2018 року зі сплатою процентів у розмірі 18 % річних.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір від 18 лютого 2008 року, предметом якого є житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення та договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов яких останнє стало новим кредитором за вказаним вище правочинами від 18 лютого 2008 року.

Оскільки ОСОБА_4 не виконала належним чином своїх зобов’язань, у неї утворилася заборгованість перед кредитором, яка станом на 25 квітня 2016 року становить 447 686,38 гри., у тому числі: 200 000 грн. за кредитом та 247 638,38 грн. за відсотками.

Відповідно до п. 5.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки(пені,штрафу), що передбачені кредитним договором.

Згідно з п. 5.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно цього договору в добровільному (позасудовому) порядку.

У п. 1.4 договору іпотеки від 18 лютого 2008 року сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 800 000 грн., а саме: житловий будинок з надвірними будівлями – 780 000 грн.; земельна ділянка – 20 000 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов’язань з боку боржника.

За змістом ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що позичальником порушено умови кредитного договору, забезпеченого договором іпотеки, а тому наявні праві підстави для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку".

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні відповідно до вимог п. 1.4 іпотечного договору від 18 лютого 2008 року.

Крім того, відповідачем не було заявлено клопотання як в суді першої інстанцій, так і в апеляційному суді про призначення про справі експертизи для спростування розміру заборгованості та визначення іншого розміру вартості предмета іпотеки.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.