Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Маляренка А.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2016 року,

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 листопада 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 1 000 доларів США зі сплатою 19,25 % на рік на суму залишку заборгованості. Оскільки позичальник порушила умови кредитного договору, у неї станом на 31 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 5 017,01 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 54 936,29 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_3 вказану вище заборгованість.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 017,01 доларів США, що складає 54 936,29 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав детального розрахунку по борговим зобов'язанням, а судова колегія позбавлена можливості розрахувати заборгованість за вказаними кредитними зобов'язаннями з урахуванням винесення судового наказу та відсутності доказів щодо його виконання чи не виконання, так як строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 07 листопада 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 1 000 доларів США зі сплатою 19,25 % на рік на суму залишку заборгованості.

22 липня 2008 року кредитний ліміт збільшено до 3 000 доларів США, а 29 квітня 2009 року зменшено до 2 940 доларів США.

Судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за вказаним вище кредитним договором у розмірі 33 157,86 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За змістом ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надало суду розрахунок заборгованості за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2014 року, копію заяви про видачу судового наказу від 27 січня 2010 року, копію розрахунку заборгованості станом на 31 грудня 2009 року та виписку по рахунку відповідача. Вказані вище докази були отримані апеляційним судом 16 травня 2016 року, що підтверджується відтиском печатки апеляційного суду Одеської області із зазначенням дати отримання та підписом працівника суду на заяві, яка надана позивачем.

Таким чином, апеляційний суд повинен був дослідити належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх доказів у їх сукупності.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Відповідно до норм ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не спростував належними та допустимими доказами заявлених вимог, допустив неповноту встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.