Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 2 червня 2016 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 23 травня 2007 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню як з боржника так і з поручителя ОСОБА_5, яка за договором поруки від 24 листопада 2011 року взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 грошових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 2 червня 2016 року, позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 23 травня 2007 року № 010/02-2/285 у розмірі 1 505 460 грн 94 коп., з яких 954 070 грн 93 коп. - основна заборгованість, 368 364 грн 22 коп. - нараховані та несплачені відсотки, 17 027 грн 32 коп. - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості та 165 998 грн 47 коп. - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку, виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, то це є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим договором. При цьому внаслідок порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, тому заборгованість підлягає стягненню також і з поручителя.

Проте погодитись із таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Судами встановлено, що 23 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством"Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 010/02-2/285, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 220 000 доларів США строком до 22 травня 2017 року зі сплатою 17 % річних, для використання на споживчі цілі.

На забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_5 24 листопада 2011 року було укладено договір поруки, згідно з яким остання зобов'язалася перед банком відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

На порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 грошових зобов'язань належним чином не виконує, через що виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на 2 грудня 2015 року складає 1 505 460 грн 94 коп., у тому числі 954 070 грн 93 коп. - основна заборгованість, 368 364 грн 22 коп. - нараховані та несплачені відсотки, 17 027 грн 32 коп. - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості та 165 998 грн 47 коп. - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК Українистрок пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 15 числа кожного місяця (п. 5.1), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16 та від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи, а саме з наданого позивачем розрахунку, вбачається, що заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором нарахована, починаючи з листопада 2011 року, а пеня - з квітня та липня 2013 року (т. 2 а. с. 120-121).

Проте суди як першої, так і апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули й дійшли передчасних висновків щодо задоволення позовних вимог до поручителя у повному обсязі, не визначившись при цьому з дійсним обсягом відповідальності ОСОБА_5

Також судами попередніх інстанцій взагалі не досліджено укладені упродовж 2009-2013 років між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 додаткові угоди до кредитного договору від 23 травня 2007 року № 010/02-2/285, не перевірено питання щодо збільшення обсягу відповідальності боржника та поручителя за цими угодами й, відповідно, наявність згоди поручителя на такі зміни, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України може бути підставою для припинення поруки.

Відповідно до ст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, аналіз норм ст. 549 та ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах загального строку позовної давності за основною вимогою.

Однак зазначене судами не враховано й не з'ясовано, чи дотримано позивачем законодавчо визначеного спеціального строку позовної давності при здійсненні розрахунку пені.

Таким чином, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 2 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.