Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Маляренка А.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року,

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що в новій редакції Закону України "Про судовий збір" (3674-17) звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав не передбачено, а тому позивач повинен був сплатити судовий збір.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що у листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2016 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, зокрема сплату судового збору.

ОСОБА_3 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про звільнення її від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 1 Закон України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами ст. 79, п. 5 ст. 119, ч. 2 ст. 297, ч. 2 ст. 328, абз. 3 ч. 1 ст. 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов'язаних з розглядом судових справ, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень (Верховний Суд України).

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (3674-17) (ст. 2 цього Закону).

Пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Пункт 7 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов'язаними з порушенням їхніх прав.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Так, Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, такі особи як споживачі виключені.

Разом з тим, в чинній редакції ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

При цьому ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав.

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством і встановлює певні особливості судового захисту прав споживачів, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Аналізуючи норму ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у її системному зв'язку з положеннями Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , слід дійти висновку, що споживач, право якого порушене і який у зв'язку саме з цим подає позов, відповідно до ст. 22 Закону України "Про судовий збір", звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач у даній справі не звільнений від сплати судового збору при поданні позовної заяви є помилковим, суперечить змісту Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , а також перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані ухвали місцевого та апеляційного судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2017 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.