293/164/16-ц Про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя - 04.10.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання будинку особистою приватною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області

від 3 листопада 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування позову зазначаючи, що він перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1993 року, за час якого ними було придбано жилий будинок АДРЕСА_1. На даний час стосунки між ними погіршилися, сім'я розпалася остаточно, подальше збереження сімейних стосунків неможливо, згоди щодо добровільного поділу спільного майна подружжя сторони дійти не можуть, у зв'язку з чим ОСОБА_3 просив позов задовольнити у повному обсязі, розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_4, та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 у травні 2016 року звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання будинку особистою приватною власністю.

На обґрунтування вимог зазначала, що сімейні відносини із ОСОБА_3 не склалися з самого початку, тому вона вимушена була за власні кошти придбати спірний будинок, у якому вона могла спокійно мешкати разом з донькою.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 9 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований 14 грудня 1993 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Черняхівського районного управління юстиції Житомирської області, за актовим записом № 100.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на ј частину, а за ОСОБА_4 - на ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 3 листопада 2016 року рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 9 серпня 2016 року в частині вирішення вимог про поділ спільного майна подружжя скасовано, у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за сторонами право власності за кожним на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення зазначених вимог, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У решті судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено та не є предметом перегляду (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним

законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнаючи за кожним із подружжя право власності на Ѕ частину спірного будинку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до вимог ст. 60 СК України жилий будинок є спільним сумісним майном подружжя, тому з урахуванням принципу рівності часток подружжя, кожному з них належить по Ѕ його частині.

Колегія суддів вважає, що такі висновки апеляційного суду є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Установлено, що сторони з 14 грудня 1993 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час якого відповідач ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбала жилий будинок АДРЕСА_1 за кредитні кошти, отримані нею відповідно до договору від 15 квітня 2005 року № R14-2/006-4/22350, укладеного із акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "РайффайзенБанк Аваль" (далі - ПАТ "РайффайзенБанк Аваль"). На забезпечення кредитного договору від 15 квітня 2005 року № R14-2/006-4/22350 між ОСОБА_4 та АППБ "Аваль" 20 липня 2005 року укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банку передано вказаний вище житловий будинок.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя визначає Сімейний Кодекс України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ).

За загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 в частині поділу спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання спірного будинку особистою приватною власністю, який обґрунтовувала тим, що будинок придбано хоча й у період шлюбу,

однак за кошти, отримані за кредитним договором, укладеним між нею та АППБ "Аваль", участі у погашенні якого ОСОБА_3 не брав.

Однак належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу спірного будинку та кредитний договір укладалися нею не в інтересах сім'ї ОСОБА_4 суду не надала.

Отже, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнаючи за кожним із подружжя право власності на Ѕ частину спірного будинку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі ст. 60 СК України є те, що майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення кредитного договору були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними, що ОСОБА_4 доведено не було.

Отже апеляційний суд, правильно встановивши характер спірних правовідносин сторін у справі та застосувавши норми матеріального права, які регулюють вказані правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині поділу спільного майна подружжя.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.