540/1589/16-ц Про стягнення аліментів на утримання батька - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання батька за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що йому 65 років, він не працює, пенсію за віком отримує у розмірі 2 355 грн, інших доходів не має, його діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, матеріальної допомоги йому не надають, йогоматеріально не підтримують. Пенсія, яку він отримує, не забезпечує необхідного мінімуму проживання, діти не дають йому змоги проживати у будинку, вчиняють перешкоди, тому він змушений влаштуватися до Вишняківського будинку інтернату загального типу для громадян похилого віку. Відповідачі працюють і мають змогу надавати йому матеріальну допомогу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив суд стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/2 частки з усіх видів доходу з кожного на утримання його у державному стаціонарному закладі щомісячно на користь Вишняківського будинку інтернату загального типу, з дня його розміщення.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь батька - ОСОБА_3, аліменти на його утримання, в розмірі 100 грн щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, довічно. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач отримує пенсію, яка у 1,5 рази перевищує прожитковий мінімум на одну особу, а ОСОБА_4, хоча і працює, має невеликий дохід, при цьому утримує неповнолітню дитину, яка навчається та хворіє, сама хворіє та потребує у зв'язку з цим грошові кошти на лікування, крім того, має мати пенсіонерку, якій надає допомогу за станом здоров'я, але вона не заперечує проти сплати аліментів на утримання батька у зв'язку з поміщенням його до будинку інтернату, тому суд стягнув з неї аліменти на його утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 100 грн щомісячно.

Разом з тим доходи позивача значно перевищують доходи ОСОБА_5, який у даний час не працює, є платником аліментів на неповнолітню дитину, тому не має змоги надавати допомогу батьку.

Також на даний час позивач в будинок-інтернат не поміщений, отже, суд позбавлений можливості виносити рішення на майбутнє на користь особи, яка не є позивачем у справі.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що ОСОБА_3 за віком є пенсіонером, отримує пенсію, розмір якої значно перевищує розмір прожиткового мінімуму на одну особу, встановлений на 2017 рік. Крім того, позивач має місце роботи у м. Києві, до 2015 року здійснював будівництво будинку, мав грошові кошти, що були розміщені на депозитних рахунках у банку, які у 2014-2016 роках він закрив, отже, ОСОБА_3 є матеріально забезпеченою особою та не потребує матеріальної допомоги від дітей.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є батьком: ОСОБА_4, 1975року народження, та ОСОБА_5, 1978 року народження.

Шлюб між ОСОБА_3 та матір'ю відповідачів - ОСОБА_7, розірвано 17 листопада 1997 року.

За повідомленням Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації від 16 грудня 2016 року, ОСОБА_3 може бути влаштований до Вишняківського будинку-інтернату загального типу для громадян похилого віку за умови надання судового рішення про стягнення аліментів з дітей працездатного віку на утримання в інтернатній установі їхнього батька.

У ст. 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Крім того, при вирішенні питання про стягнення з повнолітніх дітей аліментів на утримання непрацездатних батьків слід врахувати, що відповідно до положень ст. 202 СК України право батьків на утримання, якому кореспондує відповідний обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дітей.

Згідно із положенням ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Зі змісту указаної статті вбачається, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька або у виняткових випадках відповідні аліменти присуджуються на строк не більш як три роки.

Однак, вимогами ст. 204 СК України можливість звільнення від зазначеного обов'язку або присудження його на певний строк пов'язується із встановленням тієї обставини, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Обов'язок батьків утримувати дитину встановлено у ст. 180 СК України.

Статтею 181 СК Українивизначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, які можуть бути встановлені як за домовленістю між батьками дитини так і за рішенням суду.

Ухилення від виконання батьківських обов'язків означає умисне діяння (дію або бездіяльність), у результаті якого обов'язки по утриманню та/або вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі або не виконуються взагалі.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач має місце роботи у м. Києві та, дійшов передчасного висновку про те, що стан його матеріального забезпечення такий, що він не потребує матеріальної допомоги від дітей, стягуючи при цьому з дочки аліменти на його користь.

Також апеляційний суд, оцінюючи матеріальний стан ОСОБА_3, послався на банківські документи, які підтверджують матеріальний стан позивача не на час подання позову, а раніше встановлений період часу. Крім того, банківські документи не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув та не з'ясував обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, які відносини склалися між сторонами, зокрема, не перевірив, чи не ухилявся позивач від виконання своїх батьківських обов'язків щодо своїх дітей, не врахував, що обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків не залежить від майнового стану дітей та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість та незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.