Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.I., Данчука В.Г.,

Гуменюка В.I., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання дійсними договорів купівлі-продажу частин будинку та права власності на жилий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_3на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 7 серпня 2007 року,

встановила:

У березні 2007 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що в 2003 році купив у ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1, сплативши за нього протягом 2004 - 2007 років 9 600 грн.

Посилаючись на те, що письмові договори купівлі-продажу вказаного будинку не укладалися, а з ОСОБА_2 він не був знайомий, гроші їй не передавав і не домовлявся про купівлю-продаж спірного будинку, ОСОБА_1 просив визнати дійсними договори купівлі-продажу частин цього будинку та визнати за ним право власності на спірний будинок.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 7 серпня 2007 року рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2007 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу частини будинку та визнання права власності скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення цих вимог. Визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини спірного будинку, укладений 18 січня 2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, з визнанням за останнім права власності на 1/2 частину цього майна. У іншій частині рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 7 серпня 2007 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення апеляційного суду - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_2 (з 3 січня 1997 року) та ОСОБА_3 (з січня 2007 року) на праві спільної часткової власності в рівних частках належить спірний жилий будинок.

У 2003 році між позивачем та ОСОБА_3, який на той час не був співвласником указаного жилого будинку, відбулася домовленість щодо купівлі-продажу цього будинку, у зв'язку з чим 20 січня 2005 року та 18 січня 2006 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 6 770 грн.

Крім того, установлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у письмовій формі договір купівлі-продажу будинку або його частини не укладався, домовленості з усіх істотних умов такого договору (вартості будинку, моменту переходу права власності) досягнуто не було. ОСОБА_2 згоди на продаж своєї частини будинку не надавала, не продавала її, гроші за неї не отримувала.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання дійсними договорів купівлі-продажу частин спірного будинку та визнання права власності на цей будинок, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав вважати вказані договори укладеними, обгрунтовуючи такий висновок нормами ст. 638 ЦПК України (1618-15) , відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та відсутністю такої згоди між сторонами, оскільки позивач не надав будь-яких письмових доказів щодо остаточної домовленості сторін, а відповідачі заперечують факт досягнення такої згоди.

При цьому відповідно до ст. ст. 212, 213 ЦПК України (1618-15) суд повно й всебічно з'ясував обставини справи та надав належну оцінку наявним у справі доказам (договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - а.с. 5, розписки від 20 січня 2005 року та від 18 січня 2006 року - а.с.12, 13).

Скасовуючи законне й обгрунтоване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу частини спірного будинку та ухвалюючи нове рішення про визнання дійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини цього будинку, укладеного 18 січня 2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, з визнанням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього майна, апеляційний суд не застосував вимоги ч. 1 ст. 639, чч. 2, 3 ст. 640, ч. 1 ст. 657 ЦК України (435-15) , залишив поза увагою той факт, щоОСОБА_3 не мав права розпорядження спірним жилим будинком, у тому числі права передання його позивачу, оскільки на момент домовленості з позивачем не був власником цього будинку, та дійшов помилкового висновку про дійсність указаного договору купівлі-продажу на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України (435-15) , зазначаючи, що сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується розписками, і відбулося виконання цього договору, алеОСОБА_3 ухилився від його нотаріального посвідчення.

Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим відповідно до ст. 339 ЦПК України (1618-15) рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 7 серпня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2007 року

Ухвала оскарженню не підлягає.