Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.В.,

суддів:

Костенка А.В., Прокопчука Ю.В., Лященко Н.П., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням та виселення з гуртожитку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ворошиловського районного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

1 червня 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, посилаючись на те, що він є власником гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, але відповідачка, незаконно проживаючи в одній із кімнат, заважає йому користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Добровільно покинути приміщення, яке вона тимчасово займає, відмовилася, тому позивач просив суд виселити ОСОБА_2

4 вересня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням у гуртожитку, посилаючись на те, що вона в 2001 році на підставі ордера була вселена та зареєстрована в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Вважає, що набула право користування жилим приміщенням з моменту вселення, яке не може бути обмежене строком, установленим реєстрацією. Новий власник ОСОБА_1 не визнає за нею право користування приміщенням гуртожитку і вимагає її виселення, чим порушує ст. ст. 33, 47 Конституції України (254к/96-ВР) , ст. 13 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постановлені в справі рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно виходив із того, що відповідно до ст. ст. 127-129 ЖК України (5464-10) , пп. 1, 2, 9, 10, 40, 41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , діючого на даний час, право на вселення в гуртожитки, які належать підприємству, мають працівники даного підприємства. Приміщення гуртожитків є тимчасовим житлом, передбачені для забезпечення місцем проживання робітників, які не мають жилої площі, на період їх роботи на підприємстві. Надання жилої площі в гуртожитку провадиться на підставі відповідного рішення адміністрації підприємства та профспілкового органу. Для вселення на жилу площу видається ордер.

З матеріалів справи вбачається, що гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 - належав АТЗТ "Першому Донецькому авторемонтному заводу" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане управлінням комунального господарства Донецької міської ради від 19 вересня 2005 року.

ОСОБА_2 не перебувала в трудових відносинах з авторемзаводом і не працює на підприємстві на даний час. Вона вселена в гуртожиток у 2002 році тимчасово, за клопотанням головного лікаря Центральної міської клінічної лікарні № 1 м. Донецька.

У наступні роки адміністрація лікарні систематично зверталась до директора авторемзаводу з проханням продовжити реєстрацію та проживання зазначеної особи в гуртожитку, який належав заводу. Останнього разу тимчасова прописка продовжена до 13 грудня 2005 року. Рішення адміністрації підприємства, та профспілкового органу про надання ОСОБА_2 жилої площі в гуртожитку не існує. Ордер на вселення в кімнату № 714 у гуртожитку, в якій проживала ОСОБА_2, на її ім'я не видавався.

27 січня 2006 року ОСОБА_1 придбав у АТЗТ "Перший Донецький авторемонтний завод" указаний вище гуртожиток. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, зареєстрований у бюро технічної інвентаризації м. Донецька 8 лютого 2006 року за № 12097068.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Ворошиловського районного суду Донецької області від 25 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.