760/9383/15-ц Про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом про захист честі, гідності та ділової репутації - 13.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та її спростування, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною і відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію, розповсюджену ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проведення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Медик-4" (далі - ЖБК "Медик-4"), про те, що він підробив документи на право отримання пільг, що неправомірно користуєтьсь пільгами, наданим інвалідам Великої Вітчизняної війни, та не є справжнім ліквідатором аварії на ЧАЕС; стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; зобов'язати ОСОБА_4 на наступних чергових зборах членів ЖБК "Медик-4" перед мешканцями кооперативу голосно спростувати свої неправдиві висловлювання на його адресу.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недостовірною поширену ОСОБА_3 стосовно неї інформацію про те, що вона вкрала грошові кошти, що належать ЖБК "Медик-4"; зобов'язати ОСОБА_3 під час проведення наступних загальних зборів членів ЖБК "Медик-4" привселюдно спростувати свої неправдиві твердження щодо неї та привселюдно вибачитися перед нею за розповсюдження завідомо неправдивих відомостей та за образу її честі та гідності; стягнути із ОСОБА_3 на її користь 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недостовірною поширену ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_4 інформацію на загальних зборах ЖБК "Медик-4", що відбулися ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо того, що ОСОБА_4 вкрала грошові кошти, що належать ЖБК "Медик-4".

Зобов'язано ОСОБА_3 під час проведення наступних загальних зборів членів ЖБК "Медик-4" привселюдно спростувати неправдиві твердження щодо того, що ОСОБА_4 вкрала грошові кошти, що належать ЖБК "Медик-4".

Зобов'язано ОСОБА_3 під час проведення наступних загальних зборів членів ЖБК "Медик-4" привселюдно вибачитися перед ОСОБА_4 за розповсюдження ним завідомо неправдивих відомостей щодо ОСОБА_4 та за образу її честі та гідності.

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 червня 2016 року в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, вбачається, що заявником оскаржується рішення апеляційного суду у частині вирішення зустрічного позову, в іншій частині - не оскаржується.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині (щодо зустрічного позову ОСОБА_4) не відповідає зазначеним нормам процесуального права щодо законності й обґрунтованості.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки під час розгляду справи не встановлено та не підтверджено належними доказами поширення ОСОБА_4 недостовірної інформації стосовно ОСОБА_3

Рішення судів у цій частині не оскаржуються, тому не перевіряються касаційним судом на предмет законності й обґрунтованості.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав, що висловлювання ОСОБА_3 щодо того, що ОСОБА_4 вкрала грошові кошти, не є оціночними судженням, а що інформацію можливо перевірити на предмет правдивості та вона підлягає спростуванню, враховуючи, що ОСОБА_3 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження інформації про те, що ОСОБА_4 вкрала кошти кооперативу.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивач не надала належних доказів дійсного спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача.

Скасовуючи рішення місцевого суду про часткове задоволення зустрічного позову й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_4 тривалий час була головою вказаного вище кооперативу, членом якої була дружина позивача ОСОБА_3, та що між позивачем та відповідачем існує тривалий конфлікт з приводу оплати комунальних послуг та діяльності керівництва ЖБК "Медик-4".

Таким чином, апеляційний суд вважав, що оскільки ОСОБА_4 тривалий час була головою зазначеного кооперативу, то межа допустимої критики щодо останньої є більшою, ніж до пересічного члена вказаного кооперативу, у зв'язку з чим, на думку апеляційного суду, вищезазначені висловлювання ОСОБА_3 на адресу ОСОБА_4 на зборах членів кооперативу ЖБК "Медик -4" є такими, що пов'язані з критичним ставленням позивача за первісним позовом до професійної діяльності відповідача на вказаній посаді, тобто є оціночними судженнями, що не є предметом судового захисту.

Однак із вказаними висновками апеляційного суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулися збори членів кооперативу ЖБК "Медик-4" за участю, у тому числі позивача та відповідача.

Під час проведення вказаних зборів, що проходили у великому коридорі будинку № 3-А по вул. Стражеска у м. Києві, проводилася відеозйомка.

Судом оглянуто долучений до справи речовий доказ - носій інформації, що містить аудіовізуальну інформацію, - диск, та встановлено, що під час проведення зборів позивач ОСОБА_3 висловив думку, що ОСОБА_4 вкрала грошові кошти.

При цьому висловлювань ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 підробив документи на право отримання пільг, що неправомірно користується пільгами, наданими інвалідам ВВв, що він не є справжнім ліквідатором аварії на ЧАЕС, не встановлено.

Статтею 34 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це право кореспондує обов'язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною 2 ст. 47-1 Закону передбачено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в абз. 3-5 п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) , відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною, суди повинні визначитися з характером такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Проте вищевказаних положень норм матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо їх застосування не враховано апеляційним судом та порушено норми процесуального права щодо оцінки доказів у справі та установлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд пов'язував такі обставини, як перебування ОСОБА_4 тривалий час головою вказаного вище кооперативу та існування між позивачем та відповідачем тривалого конфлікту з приводу оплати комунальних послуг і діяльності керівництва ЖБК "Медик-4", із можливістю критичного ставлення ОСОБА_3 до діяльності відповідача на вказаній посаді і висловлювання ним оціночних суджень.

Однак усупереч вимогам ст. ст. 212- 214, 303, 304 ЦПК України апеляційний суд не звернув достатньої уваги на зміст та характер спірних висловлювань ОСОБА_3, які містили конкретні факти, що мали місце, про те, що ОСОБА_4 вкрала грошові кошти кооперативу, таким чином, вказані висловлювання жодним чином не можуть вважатися оціночними судженнями.

Таким чином, апеляційний суд не визначився в повній мірі з характером поширеної ОСОБА_3 інформації, не розмежував оціночних суджень від фактичних даних, тому у достатньому обсязі не дослідив питання щодо наявності підстав, передбачених ст. 277 ЦК України, для визнання недостовірною поширеної ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_4 інформації та її спростування у спосіб, визначений ОСОБА_4

Ураховуючи, що за змістом ст. 1 ЦПК України одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен більш детально дослідити зміст поширеної ОСОБА_3 оспорюваної інформації та встановити наявність чи відсутність підстав, передбачених ст. 277 ЦК України, для її спростування.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Разом із тим, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 26 вищевказаної постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) , відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не

передбачено законодавством. У свою чергу, ч. 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у ст. ст. 16, 277 ЦК України.

Таким чином, під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен, зокрема, перевірити законність і обгрунтовність рішення місцевого суду у частині висновків про зобов'язання ОСОБА_3 під час проведення наступних загальних зборів членів ЖБК "Медик-4" привселюдно вибачитися перед ОСОБА_4 за розповсюдження ним завідомо неправдивих відомостей щодо ОСОБА_4 та за образу її честі та гідності.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року скасувати у частині зустрічного позову ОСОБА_4, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.