2а/2318/8/2012 Про визнання незаконними державних актів на право приватної власності на землю та рішення міської ради - 23.05.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уманської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 третя особа: Управління Держкомзему в місті Умань та Уманському районі Черкаської області про визнання незаконними державних актів на право приватної власності на землю та рішення Уманської міської ради, -

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Уманської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 (далі - Відповідачі) у якому просив визнати протиправним рішення Уманської міської ради №3.6 - 2/5 від 20.06.2006 року; визнати протиправними державні акти серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 року та ЯГ №622732 від 19.02.2009 року.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2012 року вимоги адміністративного позову задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передано в приватну власність в межах міста Умань земельні ділянки: ОСОБА_2 площею 306 кв.м. та ОСОБА_3 345 кв.м. для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯГ №630430 від 27.07.2006 року про право власності на земельну ділянку площею 306 кв.м.

ОСОБА_3 також видано державний акт серії ЯГ №622732 про право власності на передану у власність земельну ділянку площею 345 кв.м.

В 2004 році ОСОБА_2 звернувся до Уманського міськрайонного суду з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки вважав, що йому повинно належати не та частина земельної ділянки, якою він користувався до цього часу, так як такий порядок землекористування склався уже історично, а частину земельної ділянки, яка відповідає його частці в будинку, тобто 47/100 частин земельної ділянки.

Рішенням Уманського міськрайоннного суду Черкаської області від 11.11.2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено і встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, згідно з історично складеними порядком користування земельною ділянкою.

20.01.2005 року рішенням Апеляційного суду Черкаської області було скасовано і ухвалено нове рішення апеляційного суду Черкаської області, яким порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 визначений відповідно до ідеальних часток в будинковолодінні на підставі варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Згідно з даним рішенням апеляційного суду Черкаської області і було прийнято рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 року та відповідно видані державні акти.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що після розподілу земельної ділянки позивачем було встановлено те, що розміри, які вказані в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку не відповідали конфігурації та розмірам як по фактичному користуванню, так і розмірам по варіанту №2 судової будівельно-технічної експертизи, згідно з якою був проведений розподіл рішенням апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 року, таким чином вимоги адміністративного позову мають бути задоволено в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Апеляційним судом Черкаської області 20.01.2005 року було прийнято рішення, згідно якого визначено розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_1, відповідно до ідеальних часток в будинковолодінні на підставі варіанту №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи, відповідно ОСОБА_2 306 кв.м., ОСОБА_3 345 кв.м.

Вищевказане рішення апеляційного суду було оскаржене до Верховного суду України, яким 19.04.2006 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Таким чином, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 року вступило в законну силу, є законним та обґрунтованим у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно, рішення прийняті Уманською міською радою №3.6-2/5 від 20.06.2006 року є правильними і законними, оскільки прийняті на підставі рішень Апеляційного суду Черкаської області від 20.01.2005 року та Верховного суду України від 19.04.2006 року.

Посилання позивача на рішення виконкому №14 від 21.05.1965 року та твердження про встановлений порядок користування земельною ділянкою колишніми власниками будинку не може прийматись до уваги і тим більше бути аргументом при підтвердженні порушення його права на володіння землею.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, згідно рішення Уманської міської ради №3.6-2/5 від 20.06.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано в приватну власність в межах міста Умані земельні ділянки - площею 306 кв.м. та 345 кв.м. для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видано державні акти про право власності на земельні ділянки.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а)визнання прав;

б)відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в)визнання угоди недійсною;

г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

г)відшкодування заподіяних збитків;

д)застосування інших, передбачених законом, способів.

Для вирішення даного спору колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що сторони не позбавлені права звернутися з питанням про поділ спірної земельної ділянки в натурі до місцевого загального суду для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що вимоги адміністративного позову не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2012 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити.

постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.