Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Ткачука О.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування та моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у 1968 році йому були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом 2 групи з дитинства (довічно). Згідно з рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні вказаної шкоди було визнано відповідача. Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року відповідача зобов'язано сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень, цим же рішенням була встановлена потреба у санаторно-курортному лікуванні позивача. З 07 липня 2013 року по 18 липня 2013 року позивач проходив санаторно-курортне лікування в санаторії Південної залізниці ім. М. Гоголя та витратив грошові кошти у розмірі 17 400 грн. на придбання санаторно-курортної путівки. З 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 проходив санаторно-курортне лікування у санаторії Південної залізниці ім. М. Гоголя та витратив грошові кошти у розмірі 24 240 грн. на придбання санаторно-курортної путівки. Позивач також вказував, що неправомірними дійми відповідача йому завдано моральної шкоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив стягнути з акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (далі - АЕК "Київенерго") витрати на санаторно-курортне лікування у розмірі 41 647 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з АЕК "Київенерго" на користь ОСОБА_4 витрати на санаторно-курортне лікування у розмірі 24 240 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на санаторно-курортне лікування за 2013 рік скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з АЕК "Київенерго" на користь ОСОБА_4 витрати на санаторно-курортне лікування за 2013 рік у розмірі 17 400 грн. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Київенерго", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволені з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 23 червня 1968 року ОСОБА_4 були завдані тяжкі тілесні ушкодження у трансформаторному пункті, внаслідок чого позивач став інвалідом ІІ групи з дитинства.

Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у завданні шкоди визнано відповідача, за ОСОБА_4 визнано право на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою працездатності до досягнення ним 15 років.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 27 квітня 1981 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 804,97 крб. витрат, пов'язаних із втратою працездатності, за період із 01 жовтня 1979 року по 21 квітня 1981 року.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року зобов'язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень, лікування у медичних закладах, компенсацію на придбання ліків.

З 07 липня 2013 року по 18 липня 2013 року ОСОБА_4 перебував на санаторно-курортному лікуванні у санаторно-курортному закладі "Санаторій ім. Гоголя". Позивач витратив грошові кошти в розмірі 17 400 грн. на придбання санаторно-курортної путівки.

З 25 липня 2016 року по 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 проходив курс санаторно-курортного лікування в санаторно-курортному закладі "Санаторій ім. Гоголя". Позивач витратив грошові кошти у розмірі 24 240 грн. на придбання санаторно-курортної путівки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю санаторно-курортного лікування.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року за позивачем визнано право на санаторно-курортне лікування. Зобов'язано АЕК "Київенерго" сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень.

За 2013, 2016 роки відповідачем кошти на санаторно-курортне лікування не надавалися, тому в період з 07 липня 2013 року по 18 липня 2013 року та з 25 липня по 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 сплатив власні кошти за лікування у санаторно-курортному закладі "Санаторій ім. Гоголя" у м. Миргороді Полтавської області.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції у нескасованій частині з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що відповідач ухиляється від добросовісного відшкодування ОСОБА_4 шкоди, заподіяної каліцтвом, на яку останній має право відповідно до рішення суду та вимог закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вірно застосував норми ст. 268 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку, що предметом позовних вимог ОСОБА_4 є захист немайнових прав й відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, а тому посилання представника відповідача на необхідність застосування строку позовної давності є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Таким чином, судом першої інстанції в нескасованій частині та апеляційним судом при розгляді справи дотримано вимоги закону.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом в нескасованій частині та апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Київенерго" відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2016 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.