Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С.,

Карпенко С.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, а інша 1/4 частина цієї квартири належить ОСОБА_3 Шлюб між ними розірваний 11 березня 2005 року. Відповідач у 2003 році залишив її з дітьми, створив іншу сім'ю і з цього часу по теперішній час не проживає у квартирі, не здійснює за нею догляд та не сплачує комунальні платежі. Виділити його частку в натурі з огляду на її малозначимість і конструктивні особливості квартири не можливо.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що відповідач володіє незначною часткою вищевказаної квартири, яка не може бути виділена йому в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, а припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам, у нього є інше місце проживання, позивачка просила припинити право власності відповідача на 1/4 частину вказаної вище квартири, визнати за нею право власності на цю 1/4 частину квартири та зняти відповідача з реєстрації місця проживання у даній квартирі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог про зняття відповідача з реєстрації з місця проживання залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/4 частину зазначеної квартири урозмірі 60 242 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку цієї квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2015 року, що набрало законної сили, визначено розмір часток у спірній квартирі, зокрема, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 та їхнім дочкам: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить по ј частині квартири.

В подальшому, 19 вересня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу відчужили свої частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, у результаті чого остання володіє ѕ частинами цієї квартири.

Пред'являючи позов, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач у 2003 році залишив її з дітьми, створив іншу сім'ю і з того часу не проживає у квартирі, не здійснює за нею догляд та не сплачує комунальні платежі, а також на те, що він володіє незначною часткою вищевказаної квартири, яка не може бути виділена йому в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, а припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки у нього є інше місце проживання.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 16 січня 2012 року № 6-81цс11, від 15 травня 2013 року № 6-37цс13 та від 02 липня 2014 року № 6-68цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач проживає у спірній квартирі, проте у той же час тимчасово проживає у гуртожитку разом із новою дружиною та їхнім сином. При цьому вони проживають у неприватизованій кімнаті, наймачем якої є його дружина, ОСОБА_7, іншого житла у власності відповідач не має, тому припинення права власності на частину у спірній квартирі завдасть йому істотної шкоди.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України) і висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_4, відхилити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.