Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Вільнянський районний сектор Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області про визнання майна особистою власністю та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати будинок АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю та визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування зазначеним будинком.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що у 1960 році він отримав від Кушугумської селищної ради Запорізького району земельну ділянку під будівництво житлового будинку, яке було закінчено на початку 1970 року. У грудні 1987 року він уклав шлюб з ОСОБА_6, а в 1988 році разом з ОСОБА_6 вони переїхали до с. Гнаровське Вільнянського району Запорізької області, у зв'язку із чим він продав належний йому на праві власності житловий будинок у с. Кушугум Запорізького району, а на отримані від продажу зазначеного будинку власні кошти та привезені будівельні матеріали збудував житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що у 2009 року донька ОСОБА_6 - ОСОБА_5 перевезла матір до м. Запоріжжі з метою подальшого догляду за нею, а також вказуючи, що спірний будинок було збудовано за кошти від продажу будинку у с. Кушугум, який належав позивачу на праві особистої власності, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року до справи залучено її правозаступника - спадкоємця ОСОБА_5

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року провадження у частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, закрито на підставі п. 6 ст. 205 ЦПК України у зв'язку зі смертю останньої.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою власністю відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили із недоведеності позивачем як належності йому на праві особистої власності житлового будинку у с. Кушугум, так і того, що кошти від його продажу були спрямовані на придбання спірного будинку АДРЕСА_1.

Відхиляючи посилання позивача на те, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2013 року, яким ОСОБА_6 було відмовлено у позові до ОСОБА_4 про поділ спірного житлового будинку, що, на думку ОСОБА_4, свідчить про встановлення судом того, що ОСОБА_6 не була співвласником цього будинку, а спірний житловий будинок належить саме йому на праві власності, апеляційний суд правильно виходив з того, що зі змісту зазначеного рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що підставою для відмови у позові стали встановлені апеляційним судом відомості про фактичну відсутність спору між сторонами щодо поділу спірного будинку, а не встановлення факту відсутності у ОСОБА_4 майнових прав на будинок.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.