Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Страбичівської сільської ради про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з окремими позовами до ОСОБА_5 та до ОСОБА_6, у яких просив визнати недійсним один і той же державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1, кадастровий № НОМЕР_2, та скасувати його державну реєстрацію.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що в оскаржуваному акті про право власності на землю, який видано на двох відповідачів, вказано три земельні ділянки та зазначено, що вони видані на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Страбичівської сільської ради від 22 червня 2001 року, хоча таке рішення не приймалося.

Позивач стверджував, що зазначена у державному акті земельна ділянка насправді знаходиться на території господарського двору колишнього КАТП "Великолучківське", хоча на даний час належних відомостей щодо цього немає. У 2001 році позивач оскаржував рішення про вилучення земельної ділянки, розташованої на території господарського двору, і таке було скасовано за протестом прокурора.

Посилаючись на те, що оскаржуваний акт про право власності на землю є незаконним, а тому його слід скасувати, ОСОБА_4 просив позови задовольнити.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 18 травня 2016 року справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 03 листопада 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення на підставі наявних доказів у справі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, виходили із недоведеності позивачем того факту, що спірна земельна ділянка фактично розташована в іншому місце, ніж зазначено у технічній документації; при цьому судами враховано, що ОСОБА_4 також не доведено факту порушення зі сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_5 його цивільного права чи інтересу внаслідок видачі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_3, у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.