Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Висоцької В.С.,

суддів:

Іваненко Ю.Г.,

Ситнік О.М.,

Карпенко С.О.,

Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - служба у справах дітей Дніпродзержинської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргоюПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року,

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 листопада 2012 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1.

23 лютого 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслав відповідачам повідомлення, в якому пропонував відповідно до ст. 40 Закону України "Про іпотеку" у тридцятиденний строк добровільно звільнити квартиру. Вимога відповідачем не виконана.

Банк просив виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 листопада 2014 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити силі.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд керувався тим, що позивач як при зверненні до суду, так і під час розгляду справи у суді не зазначив житло для тимчасового проживання, яке має бути надано особам одночасно з виселенням з квартири.

Із такими висновком суду погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом не дотримано.

Судами встановлено, що 21 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_6 відкрито кредитну лінію у розмірі 14 тис. доларів США для купівлі квартири строком до 20 червня 2037 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 21 червня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_6 передав в іпотеку банку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 55 кв. м, житловою - 39,10 кв. м.

Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, тому рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 листопада 2012 року було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 55 кв. м, житловою - 39,10 кв. м. Виселено ОСОБА_6 з квартири та зобов'язано Заводський відділ Дніпродзержинського міського управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти його з реєстрації. Рішення набрало законної сили.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 590 ЦК України передбачає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку", згідно з ч. ч. 1, 2 якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення із займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Відмовляючи у позові банку, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_6 передав в іпотеку банку житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1, придбану ним за рахунок коштів, отриманих ним за кредитним договором від 21 червня 2007 року, що не передбачає обмежень щодо виселення власників з житла у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, забезпеченого цим житлом.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 109 ЖК України виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Отже, відсутність житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання не тягне припинення виселення, а отже, наявність такого житла не є обов'язковою умовою для задоволення позову про виселення. Суд не встановив, чи розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на вказані правовідносини.

Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не встановлено фактичних обставин, тому рішення апеляційного суду належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.