Про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком - 02.08.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернулося до суду із цим позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 30 листопада 2008 року по 03 березня 2009 року вона працювала на Комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" (далі - КП Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід") та звільнена по переведенню до Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" (далі - КВП Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал").

Позивач вказує, що при звільненні їй не було виплачено заробітну плату з 01 лютого по 03 березня 2009 року, компенсацію за шість днів невикористаної відпустки та середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку, незважаючи на її неодноразові звернення до адміністрації підприємства.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просила суд стягнути компенсацію втрати частини доходів в сумі 699 грн 03 коп., заборгованість з заробітної плати - 2 319 грн 90 коп., компенсацію за невикористану відпустку - 616 грн 80 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку - 67 277 грн 03 коп.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року з урахуванням ухвали того ж суду від 14 січня 2016 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_6 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним розрахунком задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" на користь ОСОБА_6 заборгованість з заробітної плати за період з 01 лютого 2009 року по 03 березня 2009 року в сумі 2 319 грн 90 коп., компенсацію за шість днів невикористаної щорічної відпустки за період з 01 грудня 2008 року по 03 березня 2009 року в сумі 616 грн 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості з заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" судовий збір в сумі 51 грн на користь держави та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 березня 2009 року по 24 жовтня 2011 року в сумі 67 277 грн 03 коп. та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності доказів проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що розрахунок з позивачем не проведений відповідачем з поважних причин, а позивач не звернулась до суду за захистом свого права у встановлений законом тримісячний строк.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 з 01 грудня 2008 року по 03 березня 2009 року працювала на КП Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід".

При звільненні з роботи позивачу не було виплачено зарплату за період з 01 лютого по 03 березня 2009 року в сумі 2 319 грн 90 коп. Також позивачу не виплачено компенсацію за шість днів невикористаної щорічної відпустки за період з 01 грудня 2008 року по 03 березня 2009 року в сумі 616 грн 80 коп.

03 березня 2009 року КП Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід" на підставі рішень офіційних органів був обмежений доступ до приміщень, в яких знаходилась документація стосовно фінансової діяльності, тому підприємство з поважних причин не провело розрахунку з позивачем при звільненні.

ОСОБА_6 звільнена 03 березня 2009 року, а до суду звернулась 24 листопада 2010 року.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Таким чином, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

Суд першої інстанції помилково застосував положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів, не взявши до уваги, що на момент звернення позивача до суду з ним не проведено розрахунок.

Апеляційний суд на вищевикладене уваги також не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів, з підстав пропуску тримісячного строку.

З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.