447/1763/14-ц Про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - 02.08.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року,

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом, обґрунтовуючи який вказала, що проживає у житловому будинку АДРЕСА_1, який отримала у спадок після смерті чоловіка ОСОБА_9

Позивач зазначає, що восени 2011 року відповідач самочинно зрізала частину її бетонної площадки та побудувала паркан, в результаті чого самовільно зайняла 45 сантиметрів її земельної ділянки.

Посилаючись на те, що на неодноразові звернення щодо знесення паркану та встановлення такого на межі між земельними ділянками, відповідач не реагує, позивач просила суд позов задовольнити.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 08 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року, у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено за недоведеністю.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності доказів самовільного зайняття відповідачем при встановленні паркану частини земельної ділянки позивача та пошкодження при цьому її бетонної площадки, а також наявності рішення Новороздільської міської ради Львівської області від 20 червня 2014 року № 617, яким ОСОБА_7 погоджено межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, і яке не було оскаржене позивачем.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач після смерті чоловіка успадкувала жилий будинок разом з господарськими будівлями, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1, м. Новий Розділ, Миколаївський район, Львівська область, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 березня 2000 року.

Згідно зі ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбаченихст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Отже, до спадкоємця ОСОБА_6 після отримання у спадок житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, перейшло і право користування земельною ділянкою за вказаною адресою, у розмірах та на умовах, на яких здійснював користування спадкодавець ОСОБА_9

Користувачем суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 є відповідач у справі ОСОБА_7

Правовстановлюючих документів на земельні ділянки сторони не мають, тому такі земельні ділянки перебувають у комунальній власності Новороздільської міської ради Львівської області.

Крім того встановлено, що протягом тривалого часу, а саме - з 2011 року, між сторонами існують спори з приводу межі між земельними ділянками, які перебувають у їх користуванні, що підтверджується неодноразовими письмовими зверненнями ОСОБА_6 до міського голови м. Нового Роздолу та відповідей на ці звернення, актами про проведення обмірів земельних ділянок сторін.

Рішенням "Про погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_7." від 20 червня 2014 року № 617 Новороздільська міська рада Львівської області вирішила погодити межу між сусідніми ділянками по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1, відповідно до плану території земельної ділянки по АДРЕСА_2, виконаного Миколаївським районним виробничим відділом Державного підприємства "Центральний державний земельний кадастр" (далі - Миколаївський РВВ ДП "Центральний державний земельний кадастр") у 2013 році.

Доручено міському голові затвердити акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_7

Уточнено площу земельної ділянки по АДРЕСА_2, що передається безоплатно у власність ОСОБА_7, а саме передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та прилеглу до неї земельну ділянку площею 0,0016 для ведення садівництва, згідно з інвентаризацією та обрахунком площі автоматизованою системою без зміни конфігурації та розмірів, виконаних Миколаївським РВВ ДП "Центральний державний земельний кадастр" у 2013 році.

Рішення Новороздільської міської ради Львівської ради "Про уточнення площі земельної ділянки по АДРЕСА_2" від 24 грудня 2009 року № 785 та рішення Новороздільської міської ради Львівської ради "Про погодження межі" від 04 січня 2013 року № 340 визнано такими, що втратили чинність.

Вказане рішення Новороздільської міської ради Львівської області "Про погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_7." від 20 червня 2014 року № 617 позивач не оспорює, воно є чинним, не визнавалося незаконним та не скасовувалося.

Згідно з планом території земельної ділянки по вул. Коновальця, виконаного Миколаївським РВВ ДП "Центральний державний земельний кадастр" у 2013 році, площа земельної ділянки ОСОБА_7 становить 0,1016 га.

Як вбачається з акта від 14 березня 2014 року, складеного комісією в складі голови постійної депутатської комісії з питань земельних відносин, депутата міської ради, члена комісії з питань земельних відносин, начальника відділу комунального майна та приватизації, на предмет встановлення фактичної площі земельної ділянки відповідача ОСОБА_7, при замірах межі виявлено: від АА до АБ 12,72 м, від АБ до АВ 9,04 м, від АВ до АГ 3,39 м. В акті зазначено, що заміри проводились щодо межі, розмір якої визивав сумнів.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом ст.ст. 211, 212 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання надання земельної ділянки є виключною компетенцією ради.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Так, апеляційний суд вищевикладеного належним чином не врахував, на порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованого відхилення клопотання позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи для підтвердження позовних вимог, не вирішив клопотання позивача про призначення експертизи, яке було викладено в апеляційній скарзі, не сприяв повному та об'єктивному розгляду справи та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанцій без з'ясування усіх обставин справи.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представникаОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.