Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Дем’яносова М.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6, третя особа - Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона є власником квартири по АДРЕСА_1. За вказаною адресою зареєстровані її дочка - ОСОБА_5 та її онука - ОСОБА_6, проте фактично вони не проживають за місцем реєстрації з травня 2014 року, їх особисті речі в указаній квартирі відсутні, всі необхідні комунальні послуги сплачує вона.

Посилаючись на наведене та на те, що вона не має можливості оформити пільги, на які вона має право як учасниця бойових дій, оскільки відповідачі відмовляються надати їй свої документи, просила визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 2015 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору-судом.

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, що оцінені належним чином (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що підстави вважати, що позивач не чинить перешкоди відповідачу та її дитині у користуванні спірною квартирою відсутні, оскільки позивач змінила замки у квартирі, що підтверджує поважність причин не проживання відповідача з малолітньою дитиною за місцем реєстрації, а доказів, які б свідчили про добровільне вибуття останніх зі спірної квартири, позивачем не надано.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.