Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Дем ’ яносова М.В., Гулька Б.І., Леванчука А.О.,

Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України, ОСОБА_8, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання дій державного виконавця неправомірними, визнання недійсним правочину, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, за касаційною скаргою начальника Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказали, що вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2012 року їх визнано винними за ч. 3 ст. 307 КК України та призначено покарання три роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна.

27 серпня 2012 року державним виконавцем Корецького районного управління юстиції Позняком В.О. було проведено опис житлового будинку по АДРЕСА_1 та накладено арешт, а 23 травня 2013 року даний будинок був проданий на прилюдних торгах.

Позивачі вважають, що дії виконавця із проведення опису та арешту їх частки житлового будинку, а також дії із реалізації та торгах цієї частки житлового будинку без вирішення питання щодо технічної можливості її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна й набуття нею статусу об'єкта цивільних прав вважають неправомірними, а укладену в результаті торгів угоду купівлі-продажу недійсною.

Також, вважають, що згідно Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком житлові будинки в сільській місцевості конфіскації не підлягають.

Посилаючись на вищевикладене, позивачі просили позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання дій державного виконавця неправомірними, визнання недійсним правочину, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року рішення Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року скасовано.

Позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Корецького управління юстиції з проведення опису арешту та реалізації з прилюдних торгів по 1/8 частці житлового будинку АДРЕСА_1

Визнано недійсним правочини купівлі-продажу з відчуження по 1/8 частці житлового будинку АДРЕСА_1 від 13 травня 2013 року в результаті проведення прилюдних торгів 13 травня 2013 року, що оформлені протоколом № 183026/2 філії Приватного підприємства "Нива-В.Ш." по проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по 1/8 частці житлового будинку АДРЕСА_1

В задоволенні позову про визнання права власності за кожним на 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі начальник Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України просить скасувати рішення апеляційного суду та закрити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог щодо визнання дій державного виконавця неправомірними, направити справу в частині визнання недійсним правочинів купівлі-продажу, витребування з чужого незаконного володіння на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що позивачі не надали переконливих і об'єктивних доказів про факт порушення їхніх прав під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, а тому дії державного виконавця не були неправомірними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, керуючись п. 1 Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (додаток до Кримінального кодексу України (2341-14) ), виходив з того, що оскільки 1/8 частка будинку АДРЕСА_1 що належать кожному із позивачів, були єдиним їх житлом, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що ці частки будинку не могли бути конфісковані та реалізовані з прилюдних торгів.

Крім того, апеляційний суд вказав, що в порушення чинного законодавства при реалізації частини житлового будинку ця частка в натурі не виділялась.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 28 вересня 1994 року Виконавчим комітетом Великомежиріцької сільської ради Корецького району видано свідоцтво про право власності на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним із співвласників - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10 і ОСОБА_8

Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2012 року, що набрав законної сили, ОСОБА_7 визнано винним і призначено покарання за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 70 КК України на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його власністю. Цим вироком ОСОБА_6 визнано винною і призначено покарання за ч. 3 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є її власністю.

27 серпня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби описано та арештовано по 1/2 частині від 1/4 частин житлового будинку в с. Великі Межиричі Корецького району, що належали кожному з позивачів на праві власності, тобто по 1/8 частці з двох співвласників від усього будинку.

13 травня 2013 року відбулися прилюдні торги, в результаті яких було реалізовано зазначене нерухоме майно. Спірну частину будинку придбав ОСОБА_8

23 травня 2013 року державним виконавцем складено акт про придбання арештованого майна з прилюдних торгів, що затверджений того ж числа виконуючим обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби, а 24 травня 2013 року - виконавче провадження закінчено.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Нерухоме майно передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , при цьому умови, процедура підготовки та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а також розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначено Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі - Тимчасове положення).

Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов'язковою умовою правомірності правочину.

Проте, головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов'язальних відносин.

Відповідно до пункту 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна торги закінчуються підписанням протоколу про результати торгів, який має силу договору.

Вирішуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією.

У випадку якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15.

Суди попередніх інстанцій, на порушення ст. ст. 213- 214 ЦПК України, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, належним чином не встановили обставин, що мають значення для справи, не дослідили наявних у матеріалах доказів, не встановили хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, виходячи з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу начальника Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України задовольнити частково.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.