Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Дем ’ яносова М.В., Закропивного О.В., Леванчука А.О.,

Іваненко Ю.Г., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення, за касаційною скаргою представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича - Богоноса Максима Олександровича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством"Сведбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.

За вказаним договором у ПАТ "Дельта Банк" виникло право вимагати від ОСОБА_6 сплати боргу за кредитним договором від 29 серпня 2008 року № 2006/0808/55-013, укладеним між останнім та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк").

29 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 2006/0808/55-013, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 21 000,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за користування кредитом на строк з 29 серпня 2008 року по 29 серпня 2018 року.

На забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором 29 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки № 2006/0808/55-013-Z-1, відповідно до якого, іпотекодавці, яким на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, за № 4-514 від 20 травня 2008 року належить квартира, передають у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "Сведбанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює ПАТ "Сведбанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а в наслідок передачі від ПАТ "Седбанк" до ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ "Сведбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрованими за № № 1306, 1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Шевченко Д.Г.).

Узятих на себе зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_6 належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість в сумі 400 834,97 грн, яка складається з: тіло кредиту - 365 655,56 грн; відсотки за користування кредитними коштами - 35 176,41 грн.

У зв'язку з чим позивач просив суд у рахунок виконання основного зобов'язання щодо погашення заборгованості у розмірі 400 834,97 грн за договором про надання споживчого кредиту звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення відмовлено.

У касаційній скарзі представник уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" КадироваnbspВ.В. - Богонос М.О. просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих, у розумінні вимог ст. ст. 57- 59 ЦПК України, доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, не підтверджено повноваження осіб на право звернення до суду з позовом та на право приймати участь у розгляді справи.

Надана позивачем копія договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 25 травня 2012 року між банками та витяг з додатку № 1 до договору купівлі-продажу від 25 травня 2012 року, належним чином не оформлені, не завірені.

Виписка із договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, нотаріально завірена, але не містить необхідних даних щодо умов, прав та обов'язків учасників договору, що його уклали.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 2006/0808/55-013, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 21 000,00 дол. з розрахунку 12,50 % річних за користування кредитом на строк з 29 серпня 2008 по 29 серпня 2018 рік.

На забезпечення виконання грошових зобов'язань боржником за кредитним договором, ОСОБА_6 і ОСОБА_7. з одного боку і банком - з іншого, укладено договір іпотеки від 29 серпня 2008 року № 2006/0808/55-013-Z-1, за яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

18 липня 2011 року до договору про іпотеку від 29 серпня 2008 року № 2006/0808/55-013-Z-1 між тими ж сторонами був укладений договір про внесення змін до кредитного договору від 29 серпня 2008 року № 2006/0808/55-013, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо повернення іпотекодавцем іпотекодержателю кредиту у сумі 18 063,83 долари США в строк до 29 серпня 2028 року, а також визначились щодо вартості іпотечного майна, а саме: сторони на дату укладення договору оцінюють предмет іпотеки в 354 709,50 грн, що за курсом НБУ на дату укладення еквівалентно 445 000 доларів США.

Також судами встановлено, що в позові представник позивача вказує, що 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно умов якого у позивача виникло право вимагати від ОСОБА_6 і ОСОБА_7. сплати боргу за кредитним договором від 29 серпня 2008 року № 2006/0808/55-013 та звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись саме на укладення вказаного договору купівлі-продажу представник позивача при зверненні до суду обґрунтовував своє право вимагати від відповідачів сплати боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича - Богоноса Максима Олександровича відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.