Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в 2006 році він був обраний на посаду голови правління Закритого акціонерного товариства "АТП-2361" (далі - ЗАТ "АТП-2361").

Зазначав, що з 23 лютого 2011 року по 08 червня 2011 року він перебував на лікарняному та згідно висновку МСЕК від 09 червня 2011 року його визнано непрацездатним за станом здоров'я і встановлено 2-гу групу інвалідності.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 травня 2014 року у задоволенні його позовної заяви про стягнення боргу та 3 % річних відмовлено. З тексту рішення він дізнався, що звільнений з вказаного підприємства.

23 липня 2014 року ОСОБА_4 направив до відповідача письмову вимогу про повернення трудової книжки, копію наказу про звільнення з роботи та здійснити з ним розрахунок, однак підприємство відмовилося отримувати цю вимогу та повернуло її.

З наказу про його звільнення вбачається, що у зв'язку з невиходом на роботу при неодноразовому надсиланні листів з повідомленням, про те щоб з'явився чи письмово повідомив про причину відсутності на підприємстві та у зв'язку з рішенням наглядової ради від 06 жовтня 2011 року № 2 його звільнено з займаної посади голови правління підприємства за ч. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2015 року заяву про зобов'язання відповідача вчинити дії, видати трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи було задоволено.

02 лютого 2015 року він отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення, однак починаючи з 06 жовтня 2011 року розрахунок з ним так і не проведено.

Вважає, що до стягнення з відповідача на його користь підлягають грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки за період з 2008 року до 06 жовтня 2011 року, виплата за лікарняними листами з 23 лютого 2011 року до 10 червня 2011 року, невиплачена заробітна плата за 2010 рік, за період 01 січня 2011 року по 22 лютого 2011 року до настання лікарняного, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі наведеного, просив суд стягнути з ЗАТ "АТП-2361" на його користь: грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 01 січня 2008 року до 06 жовтня 2011 року у розмірі 33 047 грн 34 коп.; допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 23 лютого 2011 року до 10 червня 2011 року включно у розмірі 7 004 грн 18 коп.; невиплачену заробітну плату за 2010 рік та за період з 01 січня 2011 року по 22 лютого 2011 року у розмірі 128 146 грн 91 коп.; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 571 672 грн 15 коп.; моральну шкоду у розмірі 1 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2015 року позовну вимогу ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ЗАТ "АТП 2361" на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 01 січня 2008 року до 06 жовтня 2011 року в розмірі 33 047 грн 34 коп.; допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 23 лютого 2011 року до 10 червня 2011 року в розмірі 7 004 грн 18 коп.; невиплачену заробітну плату за 2010 рік та за період з 01 січня 2011 року по 22 лютого 2011 року в розмірі 128 146 грн 91 коп.; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 06 жовтня 2011 року по 24 грудня 2015 року в загальному розмірі 647 338 грн 47 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Останнім рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "АТП-2361", що є правонаступником ЗАТ "АТП 2361", на користь ОСОБА_4 2 290 грн 80 коп. заборгованості по заробітній платі без утримання податку та 59 527 грн 38 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку з утриманням податку при виплаті коштів.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду і змінити рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до протоколу чергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "АТП-2361" від 20 грудня 2006 року ОСОБА_4 було обрано на посаду голови правління ЗАТ "АТП 2361".

23 лютого 2011 року ОСОБА_4 захворів та перебував на лікуванні до 08 червня 2011 року. Після цього був направлений на огляд до МСЕК, 09 червня 2011 року він визнаний непрацездатним за станом здоров'я і йому встановлена 2-га група інвалідності.

Наказом № 35-к від 06 жовтня 2011 року по ЗАТ "АТП-2361" у зв'язку з рішенням наглядової ради № 2 від 06 жовтня 2011 року ОСОБА_4 звільнено з займаної посади голови правління підприємства за ч. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні ОСОБА_4 з роботи 06 жовтня 2011 року з ним не був проведений розрахунок, а тому, у відповідності до ст. 117 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки по день ухвалення судом рішення, загальна сума якого становить 647 338 грн 47 коп. Також за висновком суду підлягає до стягнення і компенсація за невикористану відпустку, оплата допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України, правильно виходив із того, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 2008 року по 06 жовтня 2011 року так і в частині стягнення коштів за лікарняними листами, а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні невірно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Розглядаючи справу апеляційний суд врахував вказівки Вищого спеціалізованого суду України, що викладені в ухвалі від 23 листопада 2016 року, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Наведені у касаційній скарзі доводи про, те що апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 2008 року по 06 жовтня 2011 року є безпідставними, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позивачу було надано чергові відпусти за указаний період та виплачено відпускні.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції обґрунтовано скасоване апеляційним судом, тому відсутні підстави залишати його без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.