Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Ступак О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року,

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 25 жовтня 2013 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 1 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 30 % з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Свою згоду на укладення договору відповідач підтвердив шляхом підписання заяви разом з Умовами та правилами банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які розміщені на сайті банку.

Посилаючись на те, що всупереч умов укладеного між сторонами договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 15 363 грн 28 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 жовтня 016 року у задоволені позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду львівської області від 22 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 363 грн 28 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватиоскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки боржник неналежним чином виконував зобов'язання, покладені на нього умовами кредитного договору, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку.

При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що підписавши 25 жовтня 2013 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідач був повідомлений про їх зміст та про розміщення їх тексту на офіційному сайті позивача, про що зазначено в анкеті-заяві. При цьому, відповідач визнав, що він отримував платіжну картку та користувався нею.

Крім того, ОСОБА_4 не спростував наданого банком розрахунку заборгованості розмірі 15 363 грн 28 коп., що є його процесуальним обов'язком (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду львівської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.