357/2242/16 Про захист прав споживачів та витребування безпідставно набутого майна - 26.07.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживачів та витребування безпідставно набутого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на сайті "olx.ua" він знайшов транспортний засіб марки/моделі "Geely Emgrand Х 7", за ціною 174 тис. грн, яка його зацікавила. У телефонному режимі він зв'язався із працівниками відповідача, що в автосалоні Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" (далі - ТОВ "Євролізинг Україна"), які повідомили, що на вказаний транспортний засіб акційна ціна. Для його придбання потрібно зробити попередню оплату у сумі 174 тис. грн на розрахунковий рахунок ТОВ "Євролізинг Україна", після чого укласти договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть у користування предмет лізингу. 17 липня 2015 року між ТОВ "Євролізинг Україна" та позивачем підписано договір фінансового лізингу № 001886, згідно з умовами якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки/моделі "Geely Emgrand Х 7". Цього ж дня позивач на прохання відповідача перерахував йому 174 тис. грн із зазначенням у призначенні платежу: авансовий платіж згідно з договором фінансового лізингу № 001886. Пізніше позивач зрозумів, що його обманули щодо дійсної вартості автомобіля та не повідомили про сплату додаткових платежів, зокрема, адміністративного платежу в розмірі 29 тис. грн. 20 липня 2015 року ОСОБА_3 написав заяву про розірвання договору з наданням реквізитів для повернення коштів. 25 серпня 2015 року відповідачем було повернуто частину коштів у сумі 87 тис. грн.

Позивач вважає договір фінансового лізингу від 17 липня 2015 року № 001886 неукладеним та просив суд стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуте майно, а саме: грошові кошти у сумі 87 тис. грн, 3 % річних за час користування безпідставно збереженими грошовими коштами у сумі 1 794 грн 82 коп., а також 4 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 927 грн 95 коп. судових витрат.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_3 безпідставно набуте майно, а саме: грошові кошти у сумі 87 тис. грн, 3 % річних за час користування безпідставно збереженими грошовими коштами у сумі 1 794 грн 82 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Статтею 1 ЦПК України установлено, що завданнями цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судом установлено, що 17 липня 2015 року між відповідачем ТОВ "Євролізинг Україна" та позивачем ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № 001886, згідно з умовами якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки/моделі "Geely Emgrand Х 7", комплектації/модифікації - basic, об'єм/тип двигуна - 2,0.

Відповідно до визначених у вказаному договорі термінів лізинговий платіж - щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця у строки та розмірі відповідно до даного договору та до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування та додаток № 3 до договору). Комісія за супроводження договору - грошові кошти сплачені за послуги супроводження договору, які сплачуються лізингоодержувачем у складі лізингового платежу. Розмір комісії за супроводження договору відображається у додатку № 3 до договору та становить погоджений сторонами відсоток. Договором також передбачено, що порядок та розмір сплати обсягу фінансування визначається у договорі та додатку № 3.

Відповідно до п. 2.1 договору фінансового лізингу № 001886 цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 (сімдесят вісім) календарних місяців, але у будь якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Згідно з п. 16.13 договору додатки до договору фінансового лізингу є невід'ємною частиною даного договору. Зазначеним договором та ст. 17 договору фінансового лізингу № 001886 визначено, що додатками до цього договору є: додаток № 1 - графік сплати авансового внеску; додаток № 2 - специфікація; додаток № 3 - графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

За п. 8.5 вищевказаного договору всі планові платежі, які визначаються у додатку № № 1 та 3 до даного договору, сплачуються лізингоодержувачем згідно вказаних додатків на підставі рахунків, виставлених лізингодавцем.

Відповідно до п. 17.2 Прикінцевих положень вказаного договору підписання цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Згідно з п. 17.4 договору підписанням даного договору та додатків до нього лізингоодержувач заявляє, що отримав усі конкретно викладені пояснення від представника ТОВ "Євролізинг Україна", що стосуються змісту договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв'язку із укладенням та виконанням договору, уважно прочитав та зрозумів договір та додатки до нього.

На виконання умов договору 17 липня 2015 року ОСОБА_3 перерахував ТОВ "Євролізинг Україна" двома квитанціями 174 тис. грн із зазначенням у призначенні платежу: авансовий платіж згідно з договором фінансового лізингу № 001886.

Сторонами підписано додатки № № 1 та 2 до вищевказаного договору.

Установлено, що додаток № 3 до договору фінансового лізингу № 001886 сторонами не підписувався.

20 липня 2015 року ОСОБА_3 написав заяву про розірвання договору з наданням реквізитів для повернення коштів.

25 серпня 2015 року відповідачем повернуто частину коштів позивачу у сумі 87 тис. грн.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). При визнанні правочину (договору) неукладеним можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України (435-15) .

Керуючись вищевказаними нормами матеріального права, а також установивши, що сторонами не було підписано та не було узгоджено додатка № 3 - графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами, що, як обґрунтовано вважав суд, є істотною умовою вищевказаного договору фінансового лізингу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не був чітко ознайомлений із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції правильно вважав неукладеним договір фінансового лізингу від 17 липня 2015 року між ТОВ "Євролізинг Україна" та ОСОБА_3, оскільки сторонами при підписанні вищевказаного договору фінансового лізингу не було узгоджено та підписано додаток № 3 - графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами, що є невід'ємною частиною цього договору і що, як правильно вважав суд, є непогодженням усіх істотних умов договору.

Виходячи з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 87 тис. грн.

Крім того, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених ст. ст. 536, 1214 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 1 794 грн 82 коп.

Таким чином, задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, при цьому суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Зокрема, апеляційний суд помилково із посиланням на п. п. 2.1, 2.2, 4.3 вищевказаного договору вважав, що лізинговий період за правочином між сторонами не настав, а тому необхідність підписання ними додатка № 3 відпала в силу розірвання договору, при цьому поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що підставою для звернення позивача до відповідача про розірвання договору було виявлення позивачем умови щодо сплати додаткових платежів, зокрема, адміністративного платежу в розмірі 29 тис. грн, який поверненню не підлягає. Крім того, за відсутності додатка № 3 позивач був позбавлений можливості з'ясувати обумовлені додатком № 3 порядок та розмір сплати обсягу фінансування.