343/506/16 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 26.07.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року,

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 13 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" в особі Львівського міського відділення "Сихівське" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) було укладено договір банківського рахунку, за умовами якого банк зобов'язався надати останній кредитний ліміт у розмірі 10 000 грн на термін, встановлений у п. 1.3 додатку № 7, а ОСОБА_3 зобов'язалась повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в порядку та строки, встановлені кредитним договором.

Зазначав, що банк свої зобов'язання за договором виконав, а відповідач своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом не повернула.

Станом на 03 лютого 2016 року заборгованість відповідача становить 50 749 грн 35 коп., з яких 10 000 грн - заборгованість за кредитом, 15 061 грн 49 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом та 25 687 грн 86 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитом та процентами, а також зменшену суму пені.

Посилаючись на те, що 06 травня 2015 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3, а отже наявна заборгованість підлягає стягненню з відповідача як з фізичної особи, просив стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 24 316 грн 32 коп.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 6 603 грн 20 коп. пені за несвоєчасність виконаня зобов'язань за кредитним договором від 13 грудня 2007 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 13 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 10 000 грн у вигляді встановлення овердрафтового кредиту на картковий рахунок.

Згідно з п. 1.3. Регламенту надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок, що є невід'ємним додатком № 7 до укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору, кредитний ліміт у розмірі 10 000 гривень наданий останній на термін до 21 грудня 2008 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач з 30 березня 2009 року добровільно не сплачувала заборгованість за кредитом, а тому станом на 03 лютого 2016 року загальна сума боргу становить 50 749 грн 35 коп., з яких: 10 000 грн - заборгованість за кредитом, 15 061 грн 49 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, 25 687 грн 86 коп - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2013 року стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 000 грн заборгованості за кредитом, 16 658 грн 08 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом та 1 371 грн 54 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

До суду позивач звернувся з позовом про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Представник відповідача звернувся із заявою про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Відповідно до п. 5.4. Регламенту надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок, що є невід'ємним додатком до кредитного договору, сторони погодили збільшення позовної давності за вимогою про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за цим додатком до 5 років.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у 2009 року, а банк звернувся до суду за захистом порушеного права тільки 29 лютого 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

При цьому районним судом відхилено доводи позивача щодо переривання строку позовної давності рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2013 року, оскільки дія ч. 2 ст. 264 ЦК України, на яку посилається банк, поширюється на випадки субсидіарної відповідальності осіб, а також ті, при яких виконання зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що до господарського суду банк звернувся у 2012 році і навіть з січня цього року до часу пред'явлення вказаного позову не закінчився встановлений обома сторонами 5-ти річний строк позовної давності, а остільки банк в судовому засіданні наголошував на необхідності стягнення з відповідача пені в межах одного року - з березня 2015 року по лютий 2016 року - в розмірі 6 603 грн 20 гривень та наявні підстави для часткового задоволення позову.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року № 6-2167цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2013 року стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за вищевказаним договором банківського рахунку

З указаним позовом до ОСОБА_3 банк звернувся 29 лютого 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року № 6-2739цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Отже, з огляду на положення статей 599, 1049 ЦК України усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати фактичного виконання рішення суду, але в межах строку позовної давності.

В матеріалах справи наявна інформація про виконавче провадження з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, з якої вбачається, що станом на 04 серпня 2016 року кошти за кредитним договором на виконання рішення суду в належному розмірі не повернуті.

У касаційній скарзі представник відповідача наголошує на тому, що до суду першої інстанції надавались документи, якими підтверджується регулярне погашення заборгованості ОСОБА_3 за рахунок пенсії останньої.

За приписами ст. ст. 10, 11, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

Доказів того, що ОСОБА_3 виконує рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2013 року матеріали справи не містять.

При цьому з журналу судового засідання Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2016 року вбачається, що від представника відповідача не надходило клопотання до долучення письмових доказів.

Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції представник позивача наголошував на необхідності стягнення з відповідача пені в межах одного року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Що стосується доводів касаційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 щодо неналежного повідомлення його та ОСОБА_3 про дату розгляду апеляційної скарги банку за результатами якого було ухвалено оскаржуване рішення, що позбавило останніх реалізувати своє право, передбачене ст. 10 ЦПК України, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2016 року справу за апеляційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2016 року призначено до судового розгляду на 28 вересня 2016 року.

На виконання вимог ст. 298 ЦПК України апеляційним судом Івано-Франківської області на адресу сторін було направлено копію вищевказаної ухвали та роз'яснено право подати заперечення на апеляційну скаргу до 05 вересня 2016 року.

Зі зворотного повідомлення поштового відправлення вбачається, що ОСОБА_3 особисто отримала копію ухвали та копію апеляційної скарги 01 вересня 2016 року (а. с. 79-80).

При цьому 05 вересня 2016 року представник відповідача подав до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу.

Таким чином, твердження представника відповідача щодо неналежного повідомлення його та відповідача апеляційним судом про судове засідання, спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного розрахунку апеляційним судом судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В оскаржуваному рішенні апеляційним судом зазначено, що у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог відповідач має відшкодувати на користь позивача сплачений судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 892 грн 80 коп.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви банком сплачено 1 378 грн судового збору, а до апеляційної скарги долучено квитанцію про сплату судового збору в сумі 1 515 грн 80 коп.

Отже, стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судового збору в сумі 2 892 грн 80 коп. було б можливо лише у випадку задоволення позову банку у повному обсязі.

Враховуючи часткове задоволення вимог та приписи ст. 88 ЦПК України, суд касаційної інстанції вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений банком за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 785 грн 82 коп., розрахований пропорційно задоволених вимог.

Відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення про зміну оскаржуваного судового рішення у випадку, якщо помилки у такому судовому рішенні можна усунути без його скасування, не змінюючи суті рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема виправлення помилок суду першої або апеляційної інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо.

Оскільки апеляційним судом допущено помилки у розподілі судових витрат при розгляді справи і при цьому підстав для зміни основного судового рішення, ухваленого по суті спору, у справі не вбачається, тому оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" судового збору в розмірі 2 892 грн 80 коп. шляхом викладення абзацу п'ятого резолютивної частини рішення суду в наступній редакції: "Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" 785 грн 82 коп. судового збору".