Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору та повернення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаною заявою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами мотивовано тим, що після постановлення оскаржуваного рішення, та набрання ним законної сили 25 квітня 2014 року заявнику стали відмові обставини, які є суттєвими для розгляду справи по суті та є нововиявленими. Так під час розгляду справи позивач заявляв, що з ОСОБА_4 в нього укладено усний договір про надання послуг, свої позовні вимоги підтверджував розписками про отримання коштів. Але на момент розгляду справи існував письмовий документ підписаний сторонами. Більш того, сторони підписали і акт виконаних робіт по договору про надання послуг. За даним актом, позивач фактично визнає, що дійсно відповідач повністю надав всі послуги, претензій до відповідача не має. Відповідачу не було відомо про існування на момент розгляду справи договору у письмовому вигляді та акту. Приблизно в жовтні 2009 року вказані документи були витребувані УДСБЕЗ ГУМВС України в м. Києві. На початку серпня 2015 року відповідач звернувся до правоохоронного органу та отримав договір та акт. Зазначене є підставою для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року, в задоволенні заяви заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Представник відповідача, не погоджуючись з ухвалами судів попередніх інстанцій, звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору та повернення грошових коштів задоволено. Розірвано договір від 24 червня 2008 року про надання послуг по забезпеченню необхідної документації та отримання дозволу для реалізації проекту будівництва житлового будинку, який був укладений між ОСОБА_5 до ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 99 220,00 грн.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір в усній формі.

На думку заявника нововиявленою обставиною є те, що договір між сторонами укладався в письмовій формі, а між сторонами було підписано відповідний акт про його виконання, про існування договору відповідач на момент розгляду справи по суті не знав, так як документи були вилучені правоохоронними органами та отримані заявником лише у серпні 2015 року.

Судами також встановлено, що на момент ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва рішення, перегляд якого вимагається, обставина, на яку посилається заявник, існувала та була останньому відома, оскільки такі документи підписані самим було.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 3 своєї постанови № 4 від 30 березня 2012 року "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) роз'яснив, що необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмету доказування у справі і можуть вплинути на висновки суду про права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Також Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 5 вищевказаної постанови зазначив, що обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не є нововиявленими обставинами.

Неподання стороною або особою, яка бере участь у справі доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду в прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами.

Судом було досліджено всі наявні в справі докази, їм було надано належну оцінку при ухваленні рішення.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керуючись положеннями ст. 361 ЦПК України, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з того, що заявником не наведені обставини, які б могли кваліфікуватися як нововиявлені в розумінні положень ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року, оскільки обставина, зазначена заявником, не є в розумінні чинного законодавства України нововиявленими.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних ухвал відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.