Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Дем ’ яносова М.В., Леванчука М.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Березанський районний сектор управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, про встановлення факту постійного проживання, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2017 року,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою, обґрунтовуючи її тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився в Республіці Туркменістан.

З вересня 1989 року переїхав на територію Української РСР та проживав спочатку у м. Харкові, а потім переїхав до с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

У 2004 році заявник закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого.

На період навчання був зареєстрований у гуртожитку академії.

Тобто, як вказує ОСОБА_4, з 1989 року до 24 серпня 1991 року включно він постійно проживав на території Української РСР.

Вказує, що без встановлення факту його постійного проживання на території України він позбавлений можливості отримати громадянство України, а тому просив суд встановити факт його постійного проживання на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року заяву ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання задоволено та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2017 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні заявиОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надав доказів його проживання на території України, починаючи з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що апеляційним судом не взято до уваги надані ним докази, які підтверджують його проживання з 1989 року до 24 серпня 1991 року включно на території Української РСР, є безпідставними, оскільки апеляційним судом була надана оцінка доказам ОСОБА_4 та зроблено висновок про те, що дані докази самі по собі не є безспірними доказами на підтвердження факту саме постійного (безперервного) проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.