562/33/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки - 19.07.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором; за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року,

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнило та остаточно просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 травня 2008 року № 700007038 у загальній сумі 162 846 грн 41 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 113 868 грн 13 коп.; заборгованість за процентами - 12 525 грн 85 коп.; пеня - 36 452 грн 43 коп., крім того, просило стягнути витрати зі сплати судового збору у сумі 1 628 грн 46 коп.

Свої позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" обґрунтовувало тим, що 19 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 700007038, з наступними змінами від 02 листопада 2009 року, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_4 кредит у сумі 10 406,57 доларів США, строком повернення до 20 травня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_3 19 травня 2008 року було укладено договір поруки № 700007038-П, відповідно до якого останній зобов'язувався відповідати перед кредитором за невиконання зобов'язань ОСОБА_4 У зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 20 травня 2015 року становить загальну суму 162 846 грн 41 коп., яка включає в себе заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 357,85 доларів США, що еквівалентно 113 868 грн 13 коп.; заборгованість за процентами у розмірі 589,38 доларів США, що еквівалентно 12 525 грн 85 коп.; пеню у розмірі 1 715,20 доларів США, що еквівалентно 36 452 грн 43 коп.

У травні 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 - звернулася до суду із позовом до ПАТ "Альфа-Банк", вимоги якого під час розгляду справи уточнила та остаточно просила визнати недійсним із моменту підписання кредитний договір від 19 травня 2008 року № 700007038, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ "Альфа-Банк", та договір поруки від 19 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ "Альфа-Банк".

Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що відповідно до умов кредитного договору від 19 травня 2008 року грошові кошти в сумі 10 406,57 доларів США вона як позичальник не отримувала ні з каси банку, ні на свій поточний рахунок, тому вважає, що банк не виконав своїх зобов'язань. Істотна умова договору, а саме: порядок видачі та погашення кредиту, не відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України. Крім того, кредитний договір укладено із порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а саме: між сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам. Перед укладенням договору банк навмисно ввів позичальника в оману через свідомо ненадану інформацію, передбачену п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яку повинен був надати перед укладенням правочину для повного ознайомлення з умовами кредитування. Відповідно до висновку аудитора від 20 травня 2015 року реальна процентна ставка за оспорюваним кредитним договором складає 24,26 % у доларах США, хоча у п. 2.2 договору зазначено 15,50 % річних. Таким чином, волевиявлення сторін оспорюваного договору не відповідає реальній їх волі, тобто в зазначених обставинах є ознаки обману. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому є підстави визнати недійсним і договір поруки, який укладений між банком та ОСОБА_3

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 06 липня 2016 року, позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 162 846 грн 41 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 113 868 грн 13 коп.; заборгованість за процентами - 12 525 грн 85 коп.; пеня - 36 452 грн 43 коп., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 1 628 грн 46 коп., а всього - 164 474 грн 87 коп.

У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 - третя особа у справі - просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 19 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) , суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

За положеннями ст. ст. 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Статтею 1 ЦПК України установлено, що завданнями цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 - суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності правових підстав для визнання недійсними договорів кредиту і поруки.

Зокрема, на спростування доводів ОСОБА_4 про те, що вона не отримувала за кредитним договором від 19 травня 2008 року грошових коштів у сумі 10 406,57 доларів США, суд правильно послався на виписки за особовими рахунками, за якими проведено розрахунок у безготівковій формі за придбання нею транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 17 травня 2008 року між ОСОБА_4 та ДПП "Автоінвестстрой-Рівно".

Посилання ОСОБА_4 на порушення при видачі кредиту Інструкції про касові операції в банках України суд правильно вважав безпідставними, оскільки кредит надавався в безготівковій формі згідно з п. 2.7 кредитного договору.

При цьому суд критично оцінив наданий ОСОБА_4 розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, який проведений ТОВ "Аудиторська фірма "Аудитінформсервіс" від 20 травня 2015 року, за яким реальна процентна ставка за оспорюваним кредитним договором складає 24,26 % у доларах США, зазначивши, що вказаний розрахунок проведено відповідно до таблиці, за якою розрахунково-касове обслуговування та страхові платежі визначено в доларах США, хоча розрахунок за цими платежами визначався та проводився у національній валюті України.

Також суд належно оцінив, що відповідно до п. 8 кредитного договору підпис позичальника є підтвердженням ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг.

Разом із тим суд обґрунтовано вважав, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому виконувала його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; в договорі та у додатках до нього, а саме: графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, розрахунку сукупної вартості кредиту, анкеті-заяві на отримання кредиту, які підписані ОСОБА_4, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Із вказаними висновками погодився й апеляційний суд, зазначивши, що наданий ОСОБА_4 аудиторський висновок від 20 травня 2015 року взагалі не містить будь-якої інформації про те, за рахунок чого реальна процентна ставка за кредитом становить 24,26 %, і абсолютне значення подорожчання кредиту становить 8 834,40 доларів США, а не 6 342,25 доларів США.

Крім того, апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що, наполягаючи на визнанні недійсним договору поруки, який був укладений між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, ОСОБА_4 взагалі не навела будь-якого обґрунтування своїх вимог із цього приводу, при тому, що остання стороною в цьому договорі не була, і тому у неї відсутнє будь-яке право ставити питання про визнання недійсним вищевказаного договору поруки.

Таким чином, задовольняючи позов ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, суд правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог у розмірі 162 846 грн 41 коп. та наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 625, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, для відповідальності ОСОБА_3 як поручителя за відповідним договором за порушення позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи полягають у непогодженні з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, проте ці доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ "Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, а саме: ч. 4 ст. 10, ст. 57, ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 143, ст. ст. 210, 212 ЦПК України, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Так, ст. 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Підстав вважати помилковими висновки судів по суті вирішеного спору колегія суддів не вбачає.