Про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії - 19.07.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання права користування жилим приміщенням та надвірними спорудами, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києві від 21 вересня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що відповідачі з 1988 року не проживають у АДРЕСА_1, оскільки вибули на постійне місце проживання до іншого господарства, у зв'язку з чим посилаючись на норми ст. ст. 70, 71, 107 ЖК УРСР просив визнати останніх такими, що втратили право користування спірним будинком та зобов'язати Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у м. Києві зняти їх з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 у липні 2015 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 у якому просив визнати за ним право користування жилим будинком АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивував тим, що вселився та проживає у частині спірного будинку, що належить на праві власності його батьку ОСОБА_5, за згодою останнього.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим будинком АДРЕСА_1 та знято вказаних осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегіїсуддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києві від 21 вересня 2016 року зазначене рішення районного суду скасовано й в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено та відмовлено у задоволенні зустрічного позову з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду в частині вирішення його позовних скасувати і передати справу у вказаній частині на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

У решті рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції не оскаржено та не є предметом перегляду (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст. 70, 71, 107 ЖК Української РСР, які є взаємовиключними та регулюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного та громадського житлового фонду, в той час як квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_5 на праві власності.

Відбулась фактична зміна адреси проживання відповідача за первісним позовом, однак останній не вибував на постійне місце проживання та не втрачав право користування жилим приміщенням в розумінні положень ст. 405 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судами встановлено, що сторони у справі зареєстровані в будинку за адресою АДРЕСА_1.

За вказаною адресою, батьком позивача ОСОБА_8 у 1952 році було збудовано жилий будинок, площею 33 кв.м.

У 1982 році ОСОБА_8 отримав дозвіл на проведення капітальної перебудови вказаного будинку.

Рішенням виконавчого комітету Жулянської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області № 82/19 від 29 серпня 1988 року затверджено акт прийому в експлуатацію жилого будинку АДРЕСА_1, як двохквартирного: за ОСОБА_8 квартиру НОМЕР_1, загальною площею 91, 4 кв. м, жилою - 72, 6 кв. м; за ОСОБА_5 квартиру НОМЕР_2, загальною площею 95, 5 кв. м, жилою - 63,7 кв. м. Київське бюро технічної інвентаризації зобов'язане визнати право власності ОСОБА_8 на квартиру НОМЕР_1, ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_2 у вказаному будинку та видати їм відповідні свідоцтва про право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори подали спадкоємці за заповітом ОСОБА_9 та ОСОБА_4, які фактично прийняли спадщину та ОСОБА_9, який пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Проте через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно - будинок АДРЕСА_1, свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця видані не були.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 травня 2008 року за ОСОБА_5 визнано право власності на самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення за ОСОБА_5 22 червня 2016 року зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна загальною площею 107, 4 кв. м, житловою площею 74, 6 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" від 09 грудня 2015 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб, сторони по справі та двоє малолітніх онуків ОСОБА_5

За правилами ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною 2 ст. 405 ЦК Українипередбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з наведеного, при доведеності не проживання без поважних причин відповідача більше року у будинку він може бути визнаний таким що втратив право користування жилим приміщенням на підставі цієї статті.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, а саме, що квартира НОМЕР_2 у спірному будинку АДРЕСА_1, належить на праві власності відповідачу ОСОБА_5, зі згоди якого до квартири вселилися й інші відповідачі й до теперішнього часу проживають в ній, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_4, через відсутність належних й допустимих доказів того, що відповідачі без поважних причин понад рік не проживають у спірному будинку, та відповідно відсутність правових підстав для задоволення позову.

Також, апеляційним судом, обґрунтовано не враховано доводи позивача про те, що відповідачі вибули до іншого жилого приміщення по АДРЕСА_1, оскільки згідно листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16 червня 2016 року № 055-7670, в проекті реєстру адрес, який розроблений в м. Києві відповідно до рішення Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 337/9394 "Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві" не зафіксовано споруду за адресою АДРЕСА_1.

Вказаним обставинам та наданим сторонами доказам судом надано належний правовий аналіз, що обґрунтовано відображено у мотивувальній частині оскаржуваного заявником судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і зводяться до оцінки та переоцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4відхилити.

Рішення колегіїсуддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.