Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Коротуна В.М.

суддів: Кафідової О.В., Писаної Т.О.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Приватного підприємства "Полтавське БТІ "Інвентаризатор", треті особи: Октябрська районна у м. Полтаві рада, Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності м. Полтави, про зобов'язання припинити право власності на нерухоме майно та скасувати його державну реєстрацію у зв'язку з повним знищенням нерухомого майна та смертю власника, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з указаним позовом, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просили зобов'язати Приватне підприємство "Полтавське БТІ "Інвентаризатор" (далі - ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор") припинити право власності ОСОБА_6 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію, у зв'язку з повним знищенням нерухомого майна та смертю власника.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що вони є співвласниками в різних частках домоволодіння АДРЕСА_2.

Вказували на те, що у 2014 році їм стало відомо, що рішенням Октябрської районної ради народних депутатів від 11 липня 1989 року був затверджений акт Полтавського міжміського бюро технічної інвентаризації про виділення будинку зі складу домоволодіння з оформленням на нього права власності за ОСОБА_6 з присвоєнням окремої адреси: АДРЕСА_1, із закріпленням в користування земельної ділянки площею 330 кв .м.

Зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування, домоволодінню, співвласниками якого в теперішній час є вони, було залишено в користування земельну ділянку площею 545 кв. м, а домоволодінню залишено адресу - АДРЕСА_2.

Звертали увагу на те, що на час звернення до суду з указаним позовом, домоволодіння, що належало померлому ОСОБА_6, зруйновано. Земельна ділянка площею 330 кв. м не обслуговується та перетворилася в звалище сміття. З цього приводу вони неодноразово зверталися до органів місцевого самоврядування, однак питання так і не вирішено.

Посилаючись на наведене, просили позов задовольнити.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано частково недійсним пункти № 1 та № 3 рішення Октябрської районної ради народних депутатів від 11 липня 1989 року № 308 та припинено право власності за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 за його смертю та повним знищенням будинку.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, право користування земельною ділянкою площею 875 кв. м, як прибудинковою територією житлового будинку по АДРЕСА_1 у відповідності до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 13 червня 1955 року № 20/312.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 травня 2016 року зобов'язано ПП "Полтавське БТІ "Інвентаризатор" припинити право власності на нерухоме майно ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати його державну реєстрацію, у зв'язку з повним знищенням нерухомого майна та смертю власника.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, з розміром часток 8/13, 3/13 та 2/13 відповідно.

Рішенням Октябрської районної ради народних депутатів від 11 липня 1989 року був затверджений акт Полтавського міжміського бюро технічної інвентаризації про виділення будинку зі складу домоволодіння з оформленням на нього права власності за ОСОБА_6 з присвоєнням окремої адреси: АДРЕСА_1, із закріпленням в користування земельної ділянки площею 330 кв .м.

Згідно з повідомленням Реєстраційної служби Центрального відділу Державної реєстрації актів цивільного стану від 15 липня 2015 року в архіві наявний актовий запис про смерть ОСОБА_6 від 07 грудня 1999 року за № 3697.

Відповідно до повідомлень ПП "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" від 11 серпня 2015 року та 27 серпня 2015 року реєстрація припинення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, а станом на 04 серпня 2015 року встановлено факт повного знищення житлового будинку за зазначеною адресою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що існування зареєстрованого права власності за ОСОБА_6 на домоволодіння по АДРЕСА_1 не дає можливості Октябрській районній у м. Полтаві раді прийняти рішення за зверненням позивачів про долучення до прибудинкової території належного їм домоволодіння земельної ділянки площею 330 кв. м для обслуговування будинку, а оскільки на теперішній час земельна ділянка, що була виділена ОСОБА_6 занедбана, а нерухоме майно знищено, є підстави для задоволення позову.

Скасовуючи рішення районного суду про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог процесуального закону, зокрема, районним судом розглянуті вимоги позивачів, які останні просили залишити без розгляду, а зміна та доповнення вимог не приймалось судом першої інстанції, як то передбачено ЦПК України (1618-15) .

Крім того, судом першої інстанції не встановлено фактичних обставин справи, не визначено коло осіб, які прийматимуть участь у справі, не враховано, що вказаним рішенням можуть бути порушено права інших осіб.

При цьому апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_7, яка оскаржила рішення районного суду, отримала свідоцтво про право на спадщину 26 лютого 2016 року, до якої входить й спірна земельна ділянка та домоволодіння.

Разом з тим, ОСОБА_7 не була залучена до участі у справі, однак рішення районного суду безпосередньо впливає на її права.

Враховуючи те, що на стадії апеляційного перегляду суд позбавлених можливості вчиняти процесуальні дії, якими відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) наділений лише суд першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду, та в силу наданих ЦПК України (1618-15) вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка покладає на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 119 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, дійсно саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Проте суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів (ст. 33 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

За положеннями п. п. 1, 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному ч. 3 цієї статті, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову та вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Приписами ч. 10 ст. 130 ЦПК України передбачено, що про процесуальні дії, які необхідно вчиняти до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

Стаття 1 п. 1 Першого Протоколу до Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Україна-Тюмень" проти України" (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), п. 49 від 22 листопада 2007 року № 22603/02 друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом".

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу у своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У порушення вищенаведеного, суд першої інстанції не сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин справи, не визначився зі складом осіб, які прийматимуть участь у справі, не вчиняв необхідних процесуальних дій, не визначився з характером правовідносин, що виникли у справі та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі ст. 338 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.