Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Дем ’ яносова М.В., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про порушення строку виконання грошового зобов'язання та відшкодування шкоди у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулося до суду з указаним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплати йому недоотриману суму одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2009 рік відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту" в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми.

Відповідачем був проведений перерахунок, відповідно до якого недоотримана сума складає 2 150 грн 00 коп., проте вказана виплата до теперішнього часу йому не сплачена.

Вважає, що на підставі ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити йому за час прострочення з 01 січня 2012 року по 31 лютого 2016 року суму боргу: 1 728 грн 60 коп. відповідно до індексу інфляції та 3 % річних у розмірі 504 грн 18 коп.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд стягнути з відповідача суму боргу 1 728 грн 60 коп. відповідно до індексу інфляції та 3 % річних у розмірі 504 грн 18 коп., а також повідомити прокурора про скоєння посадовою особо відповідача кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України "Невиконання судового рішення".

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року,у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин, які стосуються виконання постанови суду про стягнення з відповідача на користь позивача щорічної одноразової грошової допомоги у розмірі 2 150 грн, не підлягають застосуванню приписи ст. 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що стягнення одноразової грошової допомоги є грошовим зобов'язанням, а тому підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ із застосуванням правил ст. 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Правила ст. 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

У вказаній справі спір виник у зв'язку із невиконанням рішення суду про стягнення одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2009 рік відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту".

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законами України "Про виконавче провадження" (1404-19) , ";Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) .

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України ).

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.