Справа: № 2а-16493/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У грудні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Деревообробний комбінат №7" звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС № 0000992260 від 15.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 73 096,00 грн., у тому числі за основним платежем - 70 461,00 грн. та штрафною санкцією - 2 635,00 та № 0000982260 від 15.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму - 100 460,00 грн., у тому числі за основним платежем - 66 973,00 грн. та штрафною санкцією - 33 487,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.

У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат № 7" - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з купівлі продажу, надання послуг тощо, адже значна частина первинних документів складена з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність" (996-14) , а тому не можуть бути належним підтвердженням реальності укладених договорів, окрім того позивачем не було надано ані до суду, ані до перевірки договорів, укладених позивачем з його контрагентами - ТОВ "Віп Союз" та ПП "Подряд", матеріали справи також не містять належних доказів транспортування придбаного позивачем товару.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, ВАТ "Деревообробний комбінат № 7" зареєстровано Мінською районною державною адміністрацією м. Києва (свідоцтво про державну реєстрацію № 07953 від 02.09.199 року) та перереєстровано Оболонською районною державною адміністрацією м. Києва за № 598982.

З 24.09.2012 року по 19.10.2012 року Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02.11.2012 року № 876/22-6/30531566 (далі - Акт перевірки).

У Акті перевірки відповідачем було вказано про порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 70 461 грн., а також порушення позивачем пп. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 66 973 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012 року № 0000982260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66 973 грн. та від 15.11.2012 року № 0000992260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 70 461 грн.

Обговорюючи правомірність позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з п/п 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (у подальшому - Закон №996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського та податкового обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст. 9 Закону України №996 первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (z0168-95) , первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Так, відповідно до п.201.1 ПК України (2755-17) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Враховуючи вищевказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що Податковим кодексом України закріплено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної.

З огляду на вищевказане, не заслуговує на увагу доводи відповідача та суду першої інстанції щодо того, що у податкових накладних № 214 від 23.08.2011 року, № 75 від 08.09.2011 року, № 301 від 30.11.2011 року у реквізитах як вид цивільно-правового договору зазначено договір поставки від 01.08.2011 року № 0108/11, а до перевірки надано договір № 10-01-11 від 01.08.2011 року, у податковій накладній № 303 від 30.03.2012 року реквізити цивільно-правового договору не зазначено; у податкових накладних № 18 від 14.09.2011 року та № 24 від 16.09.2011 року не зазначено реквізити договору, що не дає змоги встановити, на виконання якого договору складені зазначені податкові накладні; у податковій накладній № 58 від 19.08.2011 року, за результатами господарської діяльності позивача з ПП "Подряд" не заповнено реквізити договору, у податковій накладній № 41 від 11.08.2011 року вказано договір поставки № 203 від 07.07.2011 року, який до перевірки та до суду позивачем надано не було, у податковій накладній № 40 від 11.08.2011 року вказано договір поставки № 203 від 07.07.2011 року, який також до перевірки та до суду позивачем не надано, з огляду на наступне.

Відповідно до п. "и" ст. 201.1 ПК України у податковій накладній повинно бути зазначено - "вид цивільно-правового договору".

Інформаційно-довідковим департаментом державної податкової служби зазначено, що у разі укладання договорів в письмовій формі в податковій накладній за операцією, на яку виписується податкова накладна, проставляються вид цивільно-правового договору згідно з Цивільним кодексом України (435-15) від 16 січня 2003 року N 435-IV, із змінами та доповненнями (далі - ЦКУ) (наприклад: договір купівлі-продажу, міни, підряду, надання послуг, перевезення тощо).

При дослідженні податкових накладних, наданих позивачем вбачається, що останнім у всіх податкових накладних вказано вид цивільно - правового договору, а саме: договір поставки, договір постачання тощо.

Помилкове зазначення позивачем іншого № договору не є вирішальною ознакою для визнання такої податкової накладної недійсної за умови, якщо із суті господарських операцій вбачається їх реальних характер та товарність.

Дана правова позиці викладена також Вищим адміністративним судом України із наголошенням на тому факті, що незначні порушення, допущені в процесі складення первинних документів, недоліки при їх оформленні, не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій.

Колегія суддів вважає також необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що у видаткових накладних № РН-159 від 23.08.2011 року, № РН 267 від 08.09.2011 року, № РН-1075 від 30.11.2011 року та № 2283 від 30.03.2012 року, складених ТОВ "Сидона" відсутні дані (ПІБ та посада особи), що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; у видатковій накладній № 1601 від 16.09.2011 року, складеній на виконання договору поставки № 3 від 14.09.2011 року, відсутні дані (ПІБ та посада особи), що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з огляду на наступне.

При дослідженні видаткових накладних, що містяться у матеріалах справи (в тому числі й вищевказаних) вбачається, що останні містять підписи осіб, уповноважених позивачем на отримання ТМЦ згідно виданими довіреностями, що також містяться в матеріалах справи; окрім того, на видаткових накладних проставлені штампи та печатки позивача, що дозволяє ідентифікувати юридичну особу, яка отримала ТМЦ.

З даного приводи Вищим адміністративним судом України у постанові № К - 38259/10 від 30.08.2011 року зазначено, що формальна відсутність у деяких документах місця та дати, а також не зазначення підприємств - виконавців не є підставою для виключення проведених оплат із складу валових витрат підприємства, оскільки наявність підписів та печаток на товарно - транспортних накладних дає можливість в повній мірі ідентифікувати сторін зобов'язань.

З приводу відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (z0128-98) , товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, позивачем не раз було наголошено, що вивіз товару здійснювався ним самостійно та власному транспорті, а тому товарно - транспортна накладна для нього не є обов'язковою.

Колегія суддів погоджується з даним доводом з огляду на наступне.

Відповідно до законодавства України наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкову наявність товарно-транспортної накладної не вимагається,а достатньо наявності видаткової накладноїабо іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж.

На виконання Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) і Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009 року (207-2009-п) був затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені.

Так, п. 2 вищезазначеного Переліку встановлено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати:

- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

З наведеного вбачається, що наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою умовою для водіїв юридичних осіб, що здійснюють перевезення для власних потреб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з метою підтвердити перевезення вантажу власними силами для власної господарської діяльності було надано суду першої інстанції було надано роздруківку оборотно-сальдової відомості по рахунку: 105 з переліком транспортних засобів, які знаходяться на балансі позивача та завірені копії подорожніх листів, які підтверджують рух транспортних засобів позивача, проте належної правової оцінки судом першої інстанції надано не було.

Окрім того, реальність здійснення господарських операцій підтверджуються наявними в матеріалах справи рахунками - фактурами, довідками банку про рух грошових коштів.

Відповідно до змісту ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте відповідачем, всупереч ст. 71 КАС України, не доведено тих фактів, що оспорювані договори були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності та наявність умислу на укладання вищевказаних господарських договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вказані правочини не можуть розглядатися як нікчемні з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 (v0742760-11) , відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не оспорювався факт перебування контрагентів позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на момент вчинення спірних господарських операцій.

Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що з копій виписок з банківських рахунків про оплату ТМЦ, прибуткових ордерів, карток складського обліку, вимог про відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актів про використання/списання ТМЦ, журналу видачі довіреностей особам, уповноваженим на отримання ТМЦ, інформації щодо транспортних засобів позивача, якими останній транспортував ТМЦ, подорожніх листів на ці автомобілі вбачається, що товарно-матеріальні цінності оплачувалися, оприбутковувалися, передавалися для зберігання на склад та відображалися у складському обліку кількості отриманих на склад ТМЦ, вартість товарно-матеріальних цінностей відображалася також в бухгалтерському обліку позивача, зазначені ТМЦ видавалися зі складу та використовувалися за призначенням, списувалися, що оформлювалося та підтверджується відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Варто також зазначити, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, судам для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість необхідно з'ясувати наступні факти та їх документальне підтвердження:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Дана правова позиція відображена також в Листі Вищого адміністративного суду від 02.2011 року № 742/11/13-11 (v0742760-11) .

Враховуючи те, що колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи факт здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагентів податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, усі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, підстави для винесення оскаржуваного повідомлення - рішення у посадових осіб контролюючого органу були відсутні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" задовольнити.

Керуючись ст. ст. 41, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС № 0000992260 від 15.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 73 096,00 грн., у тому числі за основним платежем - 70 461,00 грн. та штрафною санкцією - 2 635,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС № 0000982260 від 15.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму - 100 460,00 грн., у тому числі за основним платежем - 66 973,00 грн. та штрафною санкцією - 33 487,00 грн.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.