Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до комунального закладу "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради про поновлення на роботі за касаційною скаргою ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до комунального закладу "Рівненська обласна клінічна лікарня" Рівненської обласної ради (далі - КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня") про поновлення на роботі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що з 1 квітня 2003 року обіймав посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня".

Згідно з наказом від 3 квітня 2015 року № 57-ос/3 його звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Вважає своє звільнення таким, що проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки йому не було запропоновано інші вакантні посади, не враховано переважне право на залишення на посаді лікаря-методиста, оскільки він є працівником з більш високою кваліфікацією; крім цього, його переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року, ОСОБА_3 у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що скорочення посади, яку обіймав відповідач, проведено у відповідності до рішення Рівненської обласної ради від 21 січня 2015 року № 1424 "Про скорочення штатної чисельності працівників бюджетної сфери", вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, тому правові підстави для його поновлення на посаді відсутні.

Такі висновки судів є правильними, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 квітня 2003 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня".

21 січня 2015 року Рівненською обласною радою прийнято рішення № 1424 "Про скорочення штатної чисельності працівників бюджетної сфери", яким зобов'язано головних розпорядників коштів обласного бюджету до 1 квітня 2015 року забезпечити скорочення не менше як на три відсотки штатної чисельності працівників бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, а також інших підприємств, установ і організацій, які отримують поточні трансфери з обласного бюджету, в першу чергу адміністративно-управлінського персоналу.

У відповідності до зазначеного рішення 4 лютого 2015 року КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" видано наказ № 20-ос/2 про заплановане скорочення штатної чисельності посад та скорочення з 9 квітня 2015 року посад, серед яких була одна посада лікаря-методиста.

Згідно штатного розпису інформаційно-аналітичного відділу медичної статистики КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" станом на 5 січня 2015 року у відділі були наявні дві посади лікаря-методиста, одну з яких обіймав ОСОБА_3, а іншу - ОСОБА_5

Наказом КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" від 5 лютого 2015 року № 21-ос прийнято рішення про попередження до 9 лютого 2015 року працівників про заплановане звільнення із займаних посад, серед яких був лікар-методист ОСОБА_3

11 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримав персональне попередження про його вивільнення через два місяці у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників та скороченням посади, яку він обіймає.

3 квітня 2015 року КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" видано наказ № 57-ос/3 про звільнення із займаної посади за п. 1. ч. 1 ст. 40 КЗпП України лікаря-методиста ОСОБА_3 з 17 квітня 2015 року.

Згідно з наказом відповідача від 17 квітня 2015 року № 62-ос/3 штатну посаду лікаря-методиста скорочено з 20 квітня 2015 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті - 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. - 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не був членом профспілки, вакантні посади з моменту попередження про звільнення у відповідача були відсутні, що унеможливило переведення позивача та виключало необхідність витребування згоди профспілки.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині дотримання відповідачем вимог ст. 42 КЗпП України при звільненні позивача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не належить до осіб, визначених п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, і обґрунтовано звертав увагу на те, що п. 3 зазначеної норми закону передбачено надання переваг на залишення на роботі працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві, установі, організації. Так, позивач перебував у відповідача на посаді лікаря-методиста з 1 квітня 2003 року, в той час як ОСОБА_6 обіймав посаду лікаря-методиста КЗ "Рівненська обласна клінічна лікарня" з 10 листопада 1995 року, тобто він має на 8 років більший безперервний стаж роботи в даній медичній установі, ніж ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовані, тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.