752/11311/15-ц Про визнання відмови на виїзд дитини за кордон безпідставними та надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька - 26.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Солом'янський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання відмови на виїзд дитини за кордон безпідставними та надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди та супроводу батька за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 22 травня 1998 року по 01 квітня 2008 року вона перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Посилаючись на те, що відповідач не надає згоди на виїзд їхніх дітей за кордон на навчання та оздоровлення, не надає відповіді на запити, ОСОБА_3, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати бездіяльність відповідача щодо ненадання відповідей на запити про надання дозволу на виїзд неповнолітньої ОСОБА_5 за кордон безпідставними та надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньому ОСОБА_6 за кордон.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано бездіяльність ОСОБА_4 щодо ненадання відповідей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано бездіяльність ОСОБА_4 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року в Крим. Визнано відмови ОСОБА_4 на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої дочки ОСОБА_5 такими, які суперечить інтересам дитини. Визнано відмову ОСОБА_4 на виїзд ОСОБА_6 з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року в Крим, такою, яка суперечить інтересам дитини. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_6, в Крим з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 Дозволено ОСОБА_3 без згоди батька дітей ОСОБА_4 оформити документи на тимчасовий виїзд в Крим неповнолітнього ОСОБА_6 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про визнання бездіяльності ОСОБА_4 щодо ненадання відомостей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня 2015 року по 08 серпня 2015 року, та до мовної шкоди Bell: St. Albans в Великобританії з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_5, визнання бездіяльності ОСОБА_4 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_6 з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року в Крим, визнання відмови ОСОБА_4 на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня 2015 року по 08 серпня 2015 року, та до мовної шкоди Bell: St. Albans в Великобританії з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_5 такими, що суперечать інтересам дитини, та також визнання відмови ОСОБА_4 на виїзд ОСОБА_6 з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року до Криму такою, що суперечить інтересам дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запити позивачки про виїзд неповнолітніх дітей за кордон та ненадання їм дозволу на виїзд є порушенням їхніх прав на належний фізичний та духовний розвиток, оздоровлення, а також розширення світогляду при відвідуванні іншої країни.

Частково скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову про визнання бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на запити, апеляційний суд виходив із того, що позивачка обрала неналежний спосіб судового захисту, оскільки це право захищено в інший спосіб, наданням дозволу на виїзд. При цьому суд апеляційної інстанції погодився із висновком районного суду щодо наявності підстав згідно ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України" та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) , для надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_6 в "Крим" без згоди та супроводу батька.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що з 22 травня 1998 року по 01 квітня 2008 року ОСОБА_3 перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що відповідач не надає відповіді на запити про надання дозволу на виїзд дітей за кордон та не надає дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_6 в Крим.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обрання ОСОБА_3 неналежного способу судового захисту є помилковим.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (367-2015-п) , в'їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3 - 6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) .

Виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків без нотаріально посвідченої згодидругого з батьків, здійснюється у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п.п. 2 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) ).

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не вказав поважних причин надання дозволу на виїзд дитини без згоди та супроводу батька до тимчасово окупованої території України, зокрема до Автономної Республіки Крим.

Крім того, апеляційний суд у порушення Конституції України (254к/96-ВР) та норм діючого законодавства, зокрема й того, що регулює порядок в'їзду/виїзду з тимчасово окупованої території України, обґрунтовує висновок про надання дозволу на виїзд неповнолітньому ОСОБА_6 нормами Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України" (3857-12) та застосовує назву "Крим" замість Автономної Республіки Крим чи тимчасово окупованої території.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.