Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що після визнання суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, до господарського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_4 із заявою про визнання його кредитором ФОП ОСОБА_5, на підтвердження чого посилався на договір позики від 01 серпня 2012 року та додаткову угоду до договору від 10 серпня 2012 року, укладені ний між ним та ФОП ОСОБА_5

Посилаючись на те, що договір позики від 01 серпня 2012 року та додаткова угода від 10 серпня 2012 року є фіктивними правочинами, оскільки укладені без наміру створення правових наслідків та суперечать змісту п. 8.1 договору позики, арбітражний керуючий ОСОБА_3 просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 березня 2016 року про виправлення описки позов задоволено.

Визнано недійсним договір позики від 01 серпня 2012 року з додатковою угодою від 10 серпня 2012, укладений між позикодавцем ОСОБА_4 та позичальником ФОП ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з фіктивності укладеного між сторонами договору позики від 01 серпня 2012 року та наявності підстав для визнання цього договору разом з додатковою угодою від 10 серпня 2012 року недійсними.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, виходив з того, що суд не наділений повноваженнями розглядати вимоги арбітражного керуючого ОСОБА_3 у порядку цивільного провадження, оскільки усі майнові питання боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, розглядаються господарським судом відповідно до вимог ст. 12 ГПК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у березні 2015 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання його банкрутом.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року порушена процедура банкрутства ФОП ОСОБА_5, та постановою цього ж суду від 14 квітня 2015 року ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура та ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_6

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року скасовано постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року в частині призначення ліквідатором суб'єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_5арбітражного керуючого ОСОБА_6, та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_3

Звертаючись до суду з цим позовом арбітражний керуючий ОСОБА_3 (ліквідатор ФОП ОСОБА_5) посилався на те, що укладений між ФОП ОСОБА_5та ОСОБА_4 договір позики від 01 серпня 2012 року та додаткова угода від 10 серпня 2012 року є фіктивними правочинами.

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (v0010600-11) роз'яснено, що на вимоги ст.ст. 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з п. 7 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Пунктом 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, оскільки відповідно до вимог п. 7 ст. 12 ГПК України саме господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.