752/17276/15-ц Про припинення права на частку в спадковому майні за вимогою інших співвласників - 26.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про припинення права на частку в спадковому майні за вимогою інших співвласників, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що відповідно до заповіту від 11 серпня 2010 року його батько - ОСОБА_9 заповів йому 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 помер. Спадкоємцями першої черги померлого є: його дружина ОСОБА_10, син ОСОБА_7, донька ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в межах шестимісячного строку звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. із заявами про прийняття спадщини.

ОСОБА_10 від прийняття спадщини за законом у виді 1/12 частини квартири відмовилася на користь позивача, подавши 22 червня 2015 року про це заяву приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., а 25 червня 2015 року ОСОБА_10 подарувала позивачу належну їй іншу 1/2 частину цієї квартири.

07 вересня 2015 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частини квартири АДРЕСА_1, тобто є власником 11/12 частини квартири.

Станом на час відкриття спадщини ОСОБА_6 є пенсіонером за віком та відноситься до категорії повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця та незалежно від змісту заповіту, спадкує половину частки, яка належала б у разі спадкування за законом (обов'язкова частка), тобто 1/12 частини вказаної квартири.

Позивач посилався на те, що 1/12 частини спадкової квартири, яка належить ОСОБА_6, є незначною по відношенню до частки позивача; квартира є неподільною; між позивачем та відповідачем склалися відносини, які виключають спільне володіння і користування спадковою квартирою; припинення права власності відповідача на 1/12 частини спадкової квартири не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_6, оскільки вона є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, де зареєстрована та є власником особового рахунку; ним, на виконання вимог п. 2 ст. 365 ЦК України, внесено на депозитний рахунок суду Голосіївського району м. Києва вартість 1/12 частини спірної квартири в сумі 230 014,59 грн, визначеної відповідно до звіту про оцінку майна від 19 серпня 2015 року.

У зв'язку з чим, позивач просив припинити право власності відповідача на частку в спільному майні на обов'язкову частину спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, та складається з 1/12 частини квартири АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на 1/12 частини цієї квартири.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про припинення права на частку в спадковому майні за вимогою інших співвласників задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_6 на частку в спільному майні, що становить обов'язкову частину в спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, та яка складається з 1/12 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/12 частини квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7 шляхом списання з депозитного рахунку Голосіївського районного суду м. Києва на користь ОСОБА_6 суму грошової компенсації за 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 230 014 грн 59 коп., внесену на депозитний рахунок ОСОБА_7 згідно платіжного доручення № 114510926 (#237693816) від 19 жовтня 2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 2 300 грн 16 коп.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про припинення права на частку в спадковому майні за вимогою інших співвласників відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спільне володіння і користування позивачем та відповідачем квартирою є неможливим у зв'язку із неприязними стосунками, що склалися між сторонами з червня-липня 2015 року у зв'язку із питаннями, пов'язаними із реалізацією волі їх батьків щодо визначення долі квартири та недосягненням сторонами згоди щодо умов припинення права власності відповідача на 1/12 частини спадкової квартири, а також з того, що припинення права власності відповідача на 1/12 частини квартири не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам її сім'ї.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач прийняла спадщину, проте не одержала свідоцтво про право на спадщину та не здійснила державну реєстрацію речового права на свою частку нерухомого майна, отриманого у спадщину, тобто не набула права власності на спірне нерухоме майно. Отже, підстав для припинення права власності на частку у спільному майні відповідно до ст. 365 ЦК України немає. Разом з тим, припинення права на частку у спадковому майні чинним законодавством не передбачено.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до заповіту, посвідченого 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., ОСОБА_9 заповів 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7

Згідно із свідоцтвом про смерть, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5.

Спадкоємцями першої черги за законом померлого ОСОБА_12 є його дружина - ОСОБА_10 та діти: позивач ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в межах шестимісячного строку звернулися до нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. з заявами про прийняття спадщини.

ОСОБА_10 відмовилася від прийняття обов'язкової частки у спадщині відповідно ст. 1241 ЦК України після смерті ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7, подавши 22 червня 2015 року про це заяву приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю.

Крім того, ОСОБА_10, згідно з договором дарування Ѕ частини квартири, посвідченим 25 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., подарувала належну їй на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7

07 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. видано ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частини квартири АДРЕСА_1.

Таким чином, позивач ОСОБА_7 є власником 11/12 частини квартири АДРЕСА_1 - Ѕ цієї квартири - на підставі договору дарування та 5/12 частин цієї квартири - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 наразі не видано.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9, подавши 09 липня 2015 року в межах визначеного ст. 1270 ЦК України шестимісячного строку з часу відкриття спадщини - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. заяву про прийняття спадщини.

Станом на час відкриття спадщини відповідач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, тобто відноситься до категорії повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, тому незалежно від змісту заповіту, вона успадковує половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов'язкова частка), а саме - 1/12 частини квартири АДРЕСА_1.

Квартира АДРЕСА_1, згідно з технічним паспортом на квартиру, має загальну площу 70,1 кв. м, жилу площу - 41,9 кв. м, складається, в т.ч. з двох жилих кімнат, площею 18,2 кв. м та 23,7 кв. м.

Згідно із пояснень сторін, у вказаній квартирі зареєстрована та проживає мати сторін - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, яку позивач та відповідач почергово відвідують, надаючи їй необхідну допомогу.

Сторони у вказаній квартирі не проживають.

Позивач проживає та зареєстрований у АДРЕСА_3, яка є спільною власністю подружжя.

Відповідач проживає та зареєстрована у АДРЕСА_2, є власником особового рахунку, та 1/3 частини якої належить їй на праві власності (на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В., 06 липня 2006 року за № 2600, зареєстрованого КП "КМБТІ та РПВ на ОНІМ" 24 липня 2006 року за реєстровим № 3514 в реєстровій книзі д.1045-20).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1241 ЦК України, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно із ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільного необхідності,на підставі і в порядку,встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника га членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Із змісту ст. 321 ЦК України випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею, допускається у передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадках, в разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При вирішенні питання щодо наявності визначеної п. 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України умови припинення права особи на частку в спільному майні - неможливості спільного володіння і користування майном, суд виходить з того, що правовий режим спільної часткової власності передбачає спільне володіння, користування та розпорядження спільним майном. Спільна власність потребує згоди при її здійсненні (ч. 1 ст. 358 ЦК України). Порушення цього правового режиму обумовлює неможливість або складність у здійсненні спільної власності, а саме - володінні й користуванні спільним майном. Це може підтверджуватися, зокрема, існуванням неприязних стосунків, недосягненням згоди щодо користування спільним майном тощо.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спільне володіння і користування позивачем та відповідачем спірною квартирою, є неможливим у зв'язку із неприязними стосунками, що склалися між сторонами з червня-липня 2015 року у зв'язку із питаннями, пов'язаними із реалізацією волі їх батьків щодо визначення долі квартири: батька сторін - укладенням заповіту на користь сина та матір'ю сторін - у зв'язку із даруванням нею належної їй частки вказаної квартири та відмовою від спадщини після смерті свого чоловіка на користь сина - позивача, та недосягненням сторонами згоди щодо умов припинення права власності відповідача на 1/12 частини вказаної квартири.

Зазначена обставина в судовому засіданні, крім зазначених вище пояснень позивача, також підтверджується поясненнями відповідача, відповідно до яких з липня 2015 року між нею та позивачем склалися погані стосунки, а також про те, що дійсно між позивачем та нею 09 червня 2016 року виникла суперечка через ненадання їй повного комплекту ключів від спірної квартири, у зв'язку з чим вона викликала поліцію.

Припинення права власності відповідача на 1/12 частини квартири не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам її сім'ї, оскільки, як пояснила відповідач в судовому засіданні, вона не має наміру проживати в спірній квартирі, збереження права власності на належну їй на праві спадкування 1/12 частини квартири необхідно їй для безперешкодного відвідування матері, яка проживає в спірній квартирі. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідач житлом забезпечена, проживає та зареєстрована у іншій квартирі, 1/3 частини якої належить їй на праві власності.

Згідно із звітом про оцінку майна від 19 серпня 2015 року № RS8-150819-017, складеного ТОВ "АКР-Консалт", ринкова вартість квартири АДРЕСА_1становить 2 760 175,05 грн, вартість 1/12 частини цієї квартири становить 230 014,59 грн.

Зазначений звіт складено суб'єктом оціночної діяльності, що інформацію щодо якої включено до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, що стверджується копіями відповідних сертифікатів, кваліфікація оцінювача підтверджується свідоцтвом та посвідченням про підвищення кваліфікації оцінювача, тому у суду відсутні сумніви в обґрунтованості висновків, зазначених у вказаному звіті, зазначений звіт одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом, є таким, що відповідає вимогам ст.ст. 57, 58 ЦПК України, у зв'язку з цим суди вважали зазначений звіт належним та допустимим доказом.

Суд апеляційної інстанції вищевикладеного не врахував, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову лише з підстав не отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину, не взяв до уваги, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а у випадку зволікання спадкоємцями з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, позивач не може бути позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Положеннями ст. 316 ЦПК України установлено вимоги щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції. Зокрема, рішення суду має складатися з описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; мотивувальної частини із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, у порушення зазначеної норми процесуального закону, ухвалив рішення, яке за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки не зазначив чітких мотивів та підстав скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.