Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 26.04.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року,

У січні 2013 року ПАТ "Платинум Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки з публічних торгів за ціною, яка встановлена на рівні цін, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ "Платинум Банк" за іпотечним договором від 17 вересня 2007 року № 80.840.07.21.М в сумі 1 371 980 грн.

У березні ПАТ "Платинум Банк" подано заяву про заміну відповідача ОСОБА_6 належним відповідачем ОСОБА_4 та заявлено позовні вимоги до належного відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року замінено відповідача ОСОБА_6 належним відповідачем ОСОБА_4, оскільки остання за результатами проведення прилюдних торгів, які відбулися 03 вересня 2014 року, стала новим власником нерухомого майна, яке є предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 17 вересня 2007 року № 80.840.07.21.М.1, на яке позивач просив звернути стягнення.

Справа судами розглядалася неодноразово, в тому числі й Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Звернено стягнення на предмет іпотеки - майстерню літ. "А" з допоміжними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 319,5 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_4, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 80.840.07.21.М, станом на 21 грудня 2012 року в сумі 1 371 980 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 44 тис. доларів США, що еквівалентно 351 тис. грн, заборгованості за відсотками - 23 709,33 доларів США, що еквівалентно 189 508 грн 67 коп., пені - 830 780 грн 01 коп. (за період з 27 грудня 2011 року до 21 грудня 2012 року), шляхом продажу з публічних торгів предмета іпотеки, початкова ціна якого не менше ніж 395 521 грн 60 коп.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, посилаючись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх складових цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не надав обґрунтованого розрахунку нарахування, зокрема, нарахування штрафів і пені у валюті США, а також не вказав початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, зазначав, що ОСОБА_4 є належним відповідачем, яка, отримавши у власність спірне майно, не позбавлена обов'язку відповідати за іпотечним договором, оскільки іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна як особи, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, яка набула статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. При цьому розрахунок заборгованості, наданий позивачем, ґрунтується на умовах договорів, відповідачем не спростований, підстав для застосування позовної давності та зменшення пені немає.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки від 17 вересня 2007 року № 80.840.07.21.М.1 вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін визначена у 395 521 грн 60 коп., що не протирічить змісту ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

За таких обставин апеляційний суд задовольнив позов ПАТ "Платинум Банк" та звернув стягнення на предмет іпотеки - майстерню літ. "А" з допоміжними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1

Однак із висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано.

Судом встановлено, що 17 вересня 2007 року між ЗАТ "Хоум Кредіт Банк", правонаступником якого є ПАТ "Хоум Кредіт Банк", правонаступником якого ПАТ "Банк Восток", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 80.840.07.21.М, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти в сумі 60 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 16 вересня 2012 року зі сплатою 14,5 % річних.

Того ж дня в якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, між сторонами було укладено іпотечний договір № 80.840.07.21.М.1, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передала в іпотеку належну їй на праві власності майстерню "А" з допоміжними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (земельна ділянка площею 5 093 кв. м), з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

12 липня 2011 року між ПАТ "Банк Восток" та ПАТ "Платинум Банк" укладено договір відступлення права вимоги.

ОСОБА_6 належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 21 грудня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 371 980 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 44 тис. доларів США, що еквівалентно 351 692 грн; - заборгованість за відсотками - 23 709,33 доларів США, що еквівалентно 189 508 грн 67 коп.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 27 грудня 2011 року до 21 грудня 2012 року - 830 780 грн 01 коп.

У процесі проведення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_6, предмет іпотеки без відповідної згоди банку було реалізовано з торгів і власником нерухомості стала ОСОБА_4

Судами встановлено, що в межах процедури банкрутства ФОП ОСОБА_8 на публічних торгах було реалізовано майно боржника-банкрута. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2013 року по справі № 29/5005/11147/202 знято арешти, заборони та інші обмеження з майна, що належало боржнику. Цією ухвалою відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Платинум Банк" про виключення з ліквідаційної маси нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до статті 28 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ "Про заставу" застава припиняється в разі примусового продажу заставленого майна.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом № 1952-IV (1952-15) .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб (стаття 26 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час прийняття постанови господарським судом).

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (410-2004-п) (утратив чинність 31 січня 2013 року; далі - Тимчасовий порядок).

Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду (пункт 25 Тимчасово порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 5 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2343-XII (2343-12) ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку".

Такий висновок викладений у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від від 30 березня 2016 року у справі № 6-2684цс15, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою до застосування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, застосував положення ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та дійшов необґрунтованого висновку про те, що особа, яка придбала майно з прилюдних торгів у межах процедури банкрутства, зберігає статус іпотекодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень в достатньому обсязі не перевірив, не перевірив кому та за що перераховані кошти від реалізації майна, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.