Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Маляренка А.В., Іваненко Ю.Г., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання угоди та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 30 березня 2015 року вона уклала угоду з відповідачем, відповідно до якої остання зобов'язалась надати позивачу юридичну допомогу у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення боргу, а позивач зобов'язалась оплатити роботу відповідача у розмірі не менше 12 000 грн., що в еквіваленті складало 500 доларів США. Згідно з укладеною угодою, відповідач мала надати позивачу юридичні послуги, а саме: ознайомлення зі справою, надання усних правових консультацій, складання проектів правових документів по справі, представництво інтересів у суді. Загальна ціна вищезазначених послуг була визначена в угоді у розмірі не менше 12 000 грн. При цьому в угоді ціна кожної окремої послуги не була зазначена. Відповідно до укладеної угоди факторами, що впливали на визначення розміру оплати, були: терміновість виконання робіт по справі, ступінь складності і новизни правових питань, що стосуються справи, необхідність досвіду для ведення справи, професійний досвід і суттєві професійні здібності відповідача та інші. На виконання умов угоди 04 квітня 2015 року позивач передала відповідачу на її вимогу у рахунок передоплати юридичної допомоги 12 000 грн, а також надала всі необхідні документи і інформацію, необхідні для підготовки позову, про які просила відповідач. На виконання умов угоди відповідач склала проект позовної заяви від імені позивача до суду, проект заяви про забезпечення позову, а також три адвокатські запити до реєстраційної служби. У порушення умов угоди щодо терміновості виконання робіт по справі підготовку позовної заяви відповідач затягнула на невиправдано великий термін, майже на два місяці. У проектах документів прізвище позивача було зазначене невірно, у проектах позовної заяви і заяви про забезпечення позову були зазначені різні адреси місця проживання позивача. Підготовлений відповідачем проект позовної заяви не передбачав стягнення з боржників за позикою процентів з позичальників, як це передбачено ст. 1048 ЦК України. Підготовлений відповідачем проект позовної заяви в частині викладення обставин надання позики не відповідав змісту договору позики (розписки). Після призначення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи № 201/8099/15-ц про стягнення суми позики, позивачу довелося терміново (до початку розгляду судом справи по суті) вносити уточнення і доповнення до своєї позовної заяви, подавати відповідні докази до дня попереднього судового засідання. Для цього позивач змушена була звернутися за правовою допомогою до іншого адвоката та нести у зв'язку з цим додаткові витрати. Через неналежне виконання умов угоди позивач не отримала кваліфікованої юридичної допомоги з боку відповідача під час підготовки позовної заяви і подання позову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про стягнення суми позики, на яку цілком справедливо розраховувала, укладаючи вищезазначену угоду. Через це позивач вважає істотним порушення угоди від 30 березня 2015 року з боку відповідача, що дає позивачу право заявити про її розірвання.

Відповідач надала позивачу послуги правового характеру на загальну суму 3 150 грн (складання позовної заяви 1 200 грн, складання заяви про забезпечення позову 1 200 грн, складання 3-х запитів до реєстраційної служби 250 грн х 3 = 750 грн). Позивач зазначає, що 28 жовтня 2015 року на свій картковий рахунок отримала від відповідачки 6 915 грн 25 коп. у якості повернення за ненадані послуги, тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просила розірвати угоду про надання юридичної допомоги, укладену 30 березня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, стягнути з ОСОБА_5 на користь позивача 1 934 грн 75 коп., стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 4 700 грн.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року позов задоволено, розірвано угоду про надання правової допомоги у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення боргу від 30 березня 2015 року, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_8; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму у розмірі 1 934 грн 75 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 4 700 грн; сплачений судовий збір у розмірі 974 грн.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки відповідачем було надано позивачу послугу у вигляді усної консультації з правових питань тривалістю одна година та витрачено чотири години для аналізу законодавства і судової практики щодо відповідних правовідносин, а доказів щодо неналежної якості вказаних послуг суду не надано, тому відсутні підстави передбачені ст. ст. 525, 526, 651, 907 ЦК України для стягнення грошових коштів.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.